Гра

II. Глава 18

День, коли Гра почалась

Китайська Народна Республіка.
Шанхай.

Десять хвилин після опівночі.

Червоні пелюстки мертвої троянди легко опали на холодний чорний мармур.

-Ви були таким романтиком. - Оксамитовий голос з нотками іронії зазвучав у великому напівпустому залі.

Темрява.

Тиша.

Жалісний стогін.

І запах крові.

-Тсс. - Незнайомець поглянув у вічі своїй жертві.

Чоловік середнього віку безпомічно лежав у калюжі власної крові. Сили вже майже покинули його, і навіть крик болю був чимось неможливим зараз.

Але хто ж хотів помирати? Хто б здався перед смертю, не розуміючи навіть її причини? Коли щасливе життя обривається так різко і безповоротньо, повірити у близький кінець стає ще важче. А захистити тих, кого цінуєш понад усе, - стає єдиним інстинктом у конаючому тілі.

Кров.

-Не варто. - Вбивця провів спроби чоловіка підвестися сумним поглядом.

Жертва розумів тільки те, що сама Смерть зараз ближче, ніж ніколи. Дихає поруч з його вухом, радісно рахуючи його останні секунди.

Незнайомець розсміявся і перевів погляд до іншого кутка апартаментів.

-Я щиро прошу вибачення за те, що перервав ваше миле побачення. Справді. У мене не було вибору.

За барною стійкою ховалась жінка. Її тоненьке тіло скрутилося, марно намагаючись приховати її присутність тут. Її чорне волосся було зібрано у акуратний хвіст, а вишуканий діловий костюм був явно дорогим.

-Не варто так тремтіти, леді. - М'яко посміхнувся незнайомець. - Ці беззвучні ридання нічим не зарадять ні вам, ні вашому чоловіку. Просто змиріться вже з долею.

Жінка налякано прикривала рота рукою, а з очей її безперестанку лилися сльози. Її коліна тремтіли.

-Хто... Хто ти?

-Це зовсім не важливо. Зараз у цьому світі відбуваються речі набагато цікавіші, ніж я. Зараз весь цей світ змінюється, трансформується...