Гра

I. Глава 8

Сказати відверто, сидіти на парах було нудно. Алекс не був таким ідеальним, як Лілія, тому майже відразу після того, як вони розійшлися, вирішив за краще тихенько зникнути в невідомому напрямку.

"Ну а що? Я завжди так роблю. Плюс, у мене мало часу. Треба розібратися з магією і чим швидше, тим краще. Ні, ну ніколи не думав, що казатиму це всерйоз."

Алекс посміхнувся.

Ну, він точно знав куди піти, щоб безпечно поекспериментувати. Як же добре, що його маленька схованка знаходилася біля університету.

Алекс без зайвих слів зайшов усередину одного з готелів його сім'ї. Звісно ж, ніхто його не зупинив. У вестибюлі було доволі багато людей. Ну, це не дивно, зважаючи на те, що готель доволі популярний.

Привіт, службовий ліфт! Алекс заскочив усередину кабінки ліфта і натиснув кнопку. Ліфт почав опускатися.

Що ж, персональний поверх для всього, що забажаєш! Алекс сам привів до розуму це місце. Його зустріла його лабораторія, його дитя, над удосконаленням якого він проводив довгі години ще нещодавно. Ось кімната з хімічними реактивами, тут технічні штучки, які все ніяк не могли перетворитися на справжню машину, а ось і його прекрасний комп'ютер! Алекс з любов'ю згадав ті часи, коли намагався з його допомогою зламати дані Пентагону. Ну, знаєте, як технічні генії у різних історіях взламують саме Пентагон? Так, ніби більше нічого достойного злому не існує. А ще Алекса завжди дивувало те, що у них завжди ця затія обертається успіхом, при тому, що у самого Алекса нічого не вийшло. Абсолютно. Тут або в тих історіях рівень складності життя, власне, як і розумових здібностей влади, помітно знизився; або сам Алекс недостатньо компетентний для цієї роботи. Ну, що б там не було, зараз не до цього.

Алекс прийшов сюди заради експерименту з новими силами. Він вже було хотів піти до зали, де завжди проводив випробування нових приладів, з тою лиш різницею, що він не був упевнений як відреагує його технічне оснащення на дещо чужорідну субстанцію, названу магією. Ну, не перевіриш - не дізнаєшся. Стоп. Він повернувся і поглянув на вимкнений монітор. Ні, ну... Раз він вже тут, він просто повинен це зробити.

Що ж, те, що у кожній аудиторії встановлені камери, завжди грало на руку Алексові. Дайте згадати, у неї зараз повинна бути історія, чи щось таке, у Великій аудиторії номер 2. Алекс навіть не задумувався над тим, що знати розклад Лілії напам'ять було дещо дивно. Так, погляньмо, де вона. Ага!

Оу, вона знову сидить сама. Це не мало б його здивувати чи засмутити... Та він мав би радіти, що його ворог не користується такою ж популярністю, як і він! Мав би...

Алекс важко зітхнув і сумно втупився в монітор.

Ця дівчина веде себе як хоче. Сама почала ворожнечу між ними. Сама її і закінчила, причому далеко не з тієї причини, на яку сподівався Алекс. Він ніби і ненавидів її... По суті, йому все ще було незвично спокійно розмовляти з нею, як з другом. Ох, якби вона дізналась, що Алекс назвав її своїм другом, без виклику на дуель би не обійшлося. Та що там дуель, вона б його на місці в фарш перетворила. Ну, вона називає їх союзниками, але ж можна сподіватися на щось більше, правда? Алекс сподівався також, що не діє їй на нерви настільки сильно, як вона показує, бо тут варто було б задуматись, що з ним щось не так. Ну, вона теж частенько виводила його з себе, причому іноді спеціально, тому він все ще гадав яким чином вони зможуть працювати разом.

-Ех...

Хлопець востаннє поглянув на монітор і встав. Завдання, магія, "Гра" і все таке інше...

Алекс подумки побажав собі удачі.