Гра

II. Глава 20

Мана.

Чому вона спричиняла такі наслідки?

Хіба від початку вони не були обраними 'Грою' та наділеними маною як даром? Хіба розвиток магії не був єдиним виграшем в партії, де на кону є життя?

Алекс сам несвідомо відповів на власне запитання.

Так, магія була призом. Та сама мана - ні. Здатність контролювати ману і просте її поглинання - зовсім різні речі.

Можливо, ті Модератори, як їх називала Лілія, якось дізналися про те, що скоро повинні з'явитися такі феномени, і тому вирішили дати деяким людям імунітет?

Але хто вони? Грають в богів чи...

Чи, може, це було задумано з самого початку? Ще одна гра?

Алекс не міг судити зараз, але міг будувати теорії. А для їх підтвердження була необхідна інформація.

Цей момент - ключовий. Єдина точка, коли він зміг би дізнатись більше.

Саме тому Алекс не тікав від епіцентра мани. Він рухався прямо до нього.

Ніч. Гаряче жовте сяйво вуличних ліхтарів тьмяно освітлювало вулицю. Дорога була встелена бруківкою. По обидва боки від неї стояли низенькі двоповерхові будинки, обрамлені дерев'яними парканчиками. А небо тепер вкривали темні хмари.

Здавалось, що в епіцентрі панує буревій, але навколо було підозріло тихо: жодної тваринки, жодного натяку на людину. Але Алекс, що вже навчився відчувати потоки мани, не міг залишатися спокійним. Його душу знову і знову хвилювали періодичні силові хвилі, кожна з яких несла в собі таку міць, яку контролювати юнак ще не вмів. Серце забилось швидше.

Коли тиск став надто великим, Алекс наткнувся на стіну. Він міг тиснути рукою на повітря попереду, та невидимий бар'єр заважав подальшому пересуванню вперед.

Алекс стиснув кулаки. Розвернутись, зайшовши так далеко? Та ні за які гроші!

На його обличчі з'явилася хитра посмішка. Оскільки обійти перешкоду є неможливо, залишається лише один варіант - йти напролом. Подолати силу мани... Що ж, варто просто змінити напрямок рівнодійної, приклавши більшу силу. Воно навіть не звучало як щось просте, та Алекс не зважав.

Давай же...

Мана, якою він мав можливість керувати, сильним потоком вдарила прозору стіну. Руки мага тряслись, але він прекрасно розумів, що цього було мало. Треба ще. Для того, щоб просунутись далі, йому потрібно більше мани... І він почав підкорювати частинки, що ще нещодавно хаотично нападали на нього.