Драміона (Відчуття - Закоханості)

Глава 11💫

ТИМ ЧАСОМ ГЕРМІОНА
— Я... Я... - Боже що я творю? Мені лише 15!! Я не можу просто так віддатися йому. Ні, потрібно якось відкручуватись.

Я його легенько штовхаю, щоб він зліз з мене і я бачу яке в нього здивоване лице.

— Драко, не думаю, що це краща ідея, - промовляю я і починаю вставати.

Підходжу до дзеркала і бачу як голова Малфоя опущена. Напевно він освідомлює, що тільки, що могло статися. Я повертаюся до нього лицем і лише тихо промовляю.

— Вибач, але я не можу так. Мені час іти. Вибач, ще раз, - говорю я і направляюся до дверей, але голос Малфоя мене зупиняє.

— Герміоно, я кохаю тебе, - каже він і я усміхаюся, але він цього не бачить, адже я стою спиною до нього.

— Я тебе теж кохаю, Драко Малфой, - сказавши це я іду до дверей.

Вже на коридорі я швидко іду до кімнати. Мене хвилює питання, Волан-де-Морта. Що я відповіла?! Я підставляю Гаррі! Яка я нікчемна! Потрібно його знайти. О, це ж Джинні. Потрібно з нею поговорити. Я біжу до неї і вона зразу переводить свій погляд на мене і бачить моє коліну в синцях. З жахіттям дивиться на мене.

— Герміоно? Що з тобоб сталося? - тремтячим голосом промовила вона.

— Немає часу пояснювати. Де Гаррі?

— Та він десь в їдальнні. А що?

— Потім поясню, - я почала бігти в напрямок їдальнні.

Потрібно як швидко повідомити йому про підступний план Волан-де-Морта. Ох, лиш би я встигла.

Ось вже видніється двері у велику залу. Я забігаю туди і бачу серед натовпу який виходить з зали Гаррі. Він з опущеною головою йде, а біля нього Рон. Я бере за руку їх двох і відводжу в сторону. Вони двоє в шоці, а я в паніці.

— Герміоно, що сталося?! - кричить Рон на що я не звертаю уваги.

— Гаррі, Темний Лорд тут, - прошепотіла я і його обличчя стало серйозним.

— Звідки ти знаєш? Ти що його бачила? - напевно він не вірить мені! Гаразд, підемо іншим способом.

— Професор Снейп мене закрив на горищі і там появився він. Гаррі, він хоче, щоб ти пішов до нього. Іншого варіанта не буде.

— А звідки ми можемо знати, що ти не брешиш? Ти ж слизеринка! - кричить Рон.

— Я не слизеринка! Гріффіндорка я! Це все підступний план Темного Лорда. Він наговорив Снейпу і Макгонаггал, щоб ті сказали мені, що мої батьки чарівники. Але це не так! Вони магли і так завжди буде! Гаррі я кажу правду і те, що я тоді наговорила це все план Темного Лорда. Та повір мені! Ти ж розумний хлопець і точно маєш це зробити, - ледь не ллю сліз але тримаюся.

Вони переглядаються і кивають.

— Гаразд. Я йду до Дамблдора, а ви тут чекайте, - каже Гаррі і йде до кабінета професора.

Рон дивиться на мене, а я на нього. Що він хоче? Згодом він говорить і я в шоці від почутого.

— Ти все одно знаєш, що він тобі не повірив. Тоді навіщо цей весь цирк про план і про те, що ти наговорила?! Не бреши, Герміоно, - що ти хочеш від мене? Після того як Лаванда покинула Хогвартс він став сам не свій. Що з ним не так? Чи можливо це зі мною щось не так!

— Рон чого ти хочеш? Я тобі заважаю, чи що? Це вже бісить мене. Є ще заперечення?

— Скажи навіщо ти покохала того слизького слизеринця Малфоя? Він же такий придурок, - його слова мене сильно зачипили.

— Від придурка слухаю! За себе говори.

— А ти тепер як він. Говориш його словами. Ведеш себе як він. Що з тобою сталося, Герміоно?

— Подорослішала я. А ти б ліпше те саме зробив.

— Може я не хочу. Мені добре і так.

— Тоді чого ти хочеш від мене?

— Почути слова.

— Які слова? Ти що п'яний?

— П'яний хіба що від кохання яке мене вбиває кожного разу коли бачу тебе.

— Ти точно не в собі. Я ліпше піду, - хотіла я вже йти, але він схопив мою руку і притягнув до себе.

— Я кохаю тебе, Герміоно. Відповідь взаємно, - він так сподівається, що я його покохаю? Але ж ти мені не подобаєшся? Що ти ще хочеш від мене почути!

— Придурок! Відпусти мене! Ти здурів! Я не кохаю тебе! Чув не кохаю, - намагаюся вирватись з його обіймів.

От чується якийсь голос і я обертаю голову і бачу Драко. Він йде з зжатими кулаками до нас. А Рон напевно зараз влетить.

— Відпусти її, Візлі! А то буде гірше, - зі злостю говорить він і я вже відчуваю як він біля мене.

Рон і не намагається мене відпускати.

— Хто б це говорив. Малфой йди куди йшов, а то... а то... - він не встигає щось сказати, як кулак Малфоя летить в лице Рона.

Він від болю падає і я звільняюся. Зразу обнімаю Малфоя і цілую його в губи. Мені на той момент було так страшно. Я навіть нк уявляла, що він здатен на таке. Він завжди залякував словами, або своєю паличкою. А от про силу ніколи не йшлася річ.

Він мене обнімає за талію і ми йдемо по коридору до кімнат. Так як я гріффіндорка то пішла в свою кімнату. А Малфой в свої покої. Цікаво коли вже буде кінець цим інтригам? Все так набридло...