Драміона (Відчуття - Закоханості)

Глава 19💫

ТИМ ЧАСОМ РОН

— Луно, я тебе всоте питаю: Де клята паличка? - знервовано прогримів я.

Вона поглянула своїми блакитними очима на мене, так наче зараз розплачиться.

— Роне... Ти ж не можеш так зі мною. Я кохаю тебе. А ти навіть не звертаєш уваги на мене. Чому? - сумним голосом промовила дівчина.

— Луно! Де моя паличка?

— Якщо поцілуєш мене, скажу, а може й більше - покажу де знаходиться, - от хитра. Не така як я!

— Абсурд! Я не кохаю тебе, Луно. І цілувати не буду.

— Значить так? То тоді... Всі дізнаються, що ти таємно спиш з Лавандою і от, тоді ми поговоримо, - щооо? Звідки? Звідки ця клята блондинка знає?

— Тобі ніхто не повіри... В тебе не має доказів, - впевнено говорив я, усміхаючись.

— А хто казав, що в мене не має доказів? Я ж все бачила. За допомогою палички можна дізнатися думки, спогади, навіть найцікавіші моменти в житті. От, тоді...

— Гаразд. Але ти пообіцяй.

— Обіцяю.

Я нахилився до неї та поцілував. Так гидко було, що аж блювати хотілося. Мені ніколи не подобалась ця блондинка. Вона була дивною і завжди була з Гаррі. Я навіть думав, що вона його люби, а виявилось, що мене. Дивна ця дівчина.

Відстронившись, вона самовдоволено дивилася на мене з цікавості.

— Ну? Де палочка?

— Ось, тримай, - вона простягла мені мою паличку. Я зник за поворотом в кімнату.

Ця Луна мене за сьогодні дістала. Весь час ходить за мною, дивиться, посміхається. А мені цього не потрібно. Я не кохаю її і крапка!

По коридорі нікого не було і тому я швидко зайшов в свою кімнату. На ліжку була записка. Я підійшов та взяв в руки листок.

«Любий, Рончику-Бомчику, хочу тобі повідомити, що це лише гра з Малфоєм. Я насправді тебе кохаю, а не цього самозакоханого придурка. Мені дали завдання, яке може змінити моє життя з тобою. Ми зможемо жити разом, кохати один одного, рости дітей, все що забажаєш. А найбільше я хочу, щоб ти став моїм хлопцем, але таємно. Щоб про це не знав ніхто. І ще дещо, ця Грейнджер весь час заважає моєму завданні. Вона пильно дивиться на Малфоя, а він в свою чергу через кілька хвилин втрачає пильність і переключає увагу на неї. Мені важко. Я боюся, якщо щось піде не так, то нашому щастю завадять. Ех, як це важко писати... Я хочу, щоб ти переключив увагу Грейнджер, на себе. Щоб вона бігала за тобою, була твоєю тінню, мозком та навіть тілом. Зроби, так щоб вона лише на тебе дивилася, більше ні на кого. Цілую, кохаю, твоя Л.Браун»