Драміона (Відчуття - Закоханості)

Глава 36

Дні минали, потім ще тиждні і вже цілий рік минув. Вони знову стоять тут, на вокзалі і прощаються. Скорпіус вже на 4 курсі, а маленька Емма лише на 1 курсі. Герміона обняла донечку і поцілувала маленьку в лоб.

— Не бійся нічого. Чуєш? Нічого, - прошепотіла вона їй.

— Мамуль, я вже не маленька. Я дуже сильно тебе люблю і тата з Скорпіусом також! - сказала дівчинка.

Драко лише спокійно поглянув на дочку і ледь усміхнувся їй. Повернув голову на сина і лише поклав свою руку йому на плече.

— Синку, пам'ятай: Ти син Малфоїв і ніхто не сміє тебе ображати. Чув? - сказав Драко серйозним тоном.

— Так, тату... - ледь чутно відповів Скорпіус.

Інші ж теж прощалися, але по іншому. Хтось пояснював як вести себе, хтось намагався дати урок своїм дітям, а хтось як Гаррі лише спокійно говорив своєму синові.

— Ал, ти впораєшся з усім, - каже Гаррі дивлячись на сина.

— Тату, я казав тобі, щоб ти неназивав мене Ал! Я Альбус! - не витримав хлопчик.

— Гаразд, Ал...льбус! - важко видихнув він.

Вони обнялися і Гаррі піднявся. Він повернув голову назад і побачив Герміону з Драко. Він не міг ще звикнути до вибору Герміони. Вона стояла та обняла Драко. А Він лише спокійно стояв та дивився на всіх. До Гаррі підійшла Джинні.

— Гаррі, ходімо, вже відправляються наші діти, - каже вона і мило усміхається йому.

Вагон почав рухатися. Всі махали та раділи за своїх дітей... А десь далеко, десь серед чаклунів, стояла та зітхала в чорній мантії жінка. Точніше, Пенсі Паркінсон. Вона знову тут, знову відчуває біль на серці, а душа ниє. Чомусь вона не може радіти як всі решта. Вона відчуває злість на того, хто вбив її чоловіка. А саме це той кого вона найбільше ненавидить... Візлі. Вона пару секунд стояла і на останок прошепотіла:

— Скоро. Зовсім скоро Ти дізнаєшся моєї помсти, - і лише незамітно зникла.

Герміона щось відчула. Якусь небезпеку поруч. Вона глянула на сім'ю Гаррі і з полегшенням зітхнула, але коли вона глянула на Рона то не могла повірити в те, що він в небезпеці. Вона аж відчувала весь негатив та кров біля нього. Можливо вона сильно перевтомилася і тому така реакція була на нього. Драко штовхнув її ліктем і прошепотів:

— З тобою все добре? - запитав він.

— Так... Може підемо вже, - сказала вона і потягла руку Драко за собою.

Вони покинули вокзал і тут же поїхали додому. В дорозі вони мовчали. Ніхто з них не наважувався першим на розмову. І тому Драко обережно запитав:

— Герміоно, тебе щось турбує? - запитав він і поглянув на неї.

— Драко, будь ласка, не треба про це... - сказала вона і поглянула на нього серйозним поглядом.

— Скажи, що тебе турбує! Ти можеш мені довіряти! - почав він ледь на крик зриватися.

— Не кричи на мене! Я сказала, що нічого не турбує! Як ти дістав мене, - розізлилася вона.

— Так, я вже дістав тебе?! То чого вийшла за мене? - впевнено сказав він і розлючено дивився на неї. Вона лише поглянула своїми карими очима в його чорні наче смола очі.

— Бо кохаю, - прошепотіла вона.

— А, я бачу, що ти не кохаєш мене, а просто знущаєшся! Скажи коли востаннє ми були разом? Коли ми могли насолоджуватися один одного? Коли це було?! - почав кричати він на неї.

— Драко, чого ти хочеш?! - почала вона кричати і вже сльози почали текти з її очей.

— Я хочу тебе! - сказав він і не міг відвести погляда від неї.

— Дивися на дорогу! Драко ми розб'ємося! Драко! - почала вона кричати і показувати на дорогу.

— Якщо ти мене не кохаєш, то скажи зараз. Герміоно, скажи! - кричав він і вже не витримав він і вдарив по керму.

— Кохаю! Драко, я кохаю тебе! Поглянь на дорогу! - кричала вже в сльозах вона.

Він поглянув на дорогу і різко повернув кермо вправо. Вони з'їхали з дороги і їхнє авто котилося вниз на якесь пасовище. Все що вони побачили востаннє - обличчя один одного. Вони лежала в автомобілі, Драко пощастило, адже в нього була лише подряпина на чолі, а от Герміона почала стікати кров'ю. На нозі був поріз і звідти стікала кров. Коли Драко відкрив очі, то зразу поглянув на Герміону, яка була у відключці.

— Чорт! Герміона! Чорт! - прогримів він і почав відкривати дверцята автомобіля.

Він якось витягнув її з автомобіля і поклав на траву. Вона лежала вся в крові і лиш де-не-де були синці та подряпини. Він почав панікувати. Витягнув сврю паличку і присів над Герміоною. Простягнув паличку на ногу і почав щось шептати. Через секунду нога почала заживати сама собою. Але вона не відкривала очі. Він націлив паличку на її голову і щось прошепотів.

Вона як і лежала не подавала ознак життя. І тут Драко почав панікувати ще більше. Він не міг повірити в свою тупість. Він не послухав її. Через його дурнуваті питання вона зараз лежить і не подає ознаку життя. Він був злий на себе. Чому саме так сталося? Чому?