Знайомі незнайомці

І.

Я різко розплющила очі. Темрява. Кліпнула. Не пам’ятаю, де я. Схоже, що лежу на ліжку. У кімнаті темно, мабуть, ніч. Сковзнула поглядом навколо і праворуч помітила вікно. Вже хотіла встати і підійти до нього, як почула рух ліворуч від себе і завмерла від переляку – я була не сама. Прямісінько біля мене, на ліжку, був хтось іще.

“У ліжку зі мною?! Якого біса… ”

Я стрімко зіскочила на підлогу і ледь не впала, бо перечепилася через власну кінцівку. У темряві доволі складна ситуація з рівновагою. Особливо, у незнайомому приміщенні.

“Чорт, я хоч одягнена?..”

Я на мить відволіклась від невідомого на ліжку і провела руками по власному тілу. Трусики і якась футболка на пару розмірів більша, ніж мені потрібно.

“Чоловіча чи що?”

Раптом я втратила зір, правда, лише на кілька секунд, бо у кімнаті ввімкнули світло. Коли ж змога бачити повернулася, почалася німота… На ліжку сонно протерав очі хлопець.

“Красень, якого я не пам’ятаю. Дідько…”

- Ти хто? – я не впізнала власного голоса, який підозріло тремтів.
- Привіт. – він, нарешті, прибрав руку від обличчя і посміхнувся мені.

Хлопець неприховано обстежував мене поглядом, але замість того, щоб обуритися, я зробила те саме.
Волосся кольору каштана, чіткі риси обличчя, рівний ніс, губи не надто пухкі, але миловидної форми. Впевнена посмішка… Він спирався на руки, від чого м’язи на них трохи напружилися. Ммм… Ковдра прикривала його нижче пояса, тому я мала змогу роздивитися прес і груди. Це був той випадок, коли він точно не живе у спортзалі, але частенько заходить в гості. Ідеально.

“Дурепа, ти вже цілу хвилину рахуєш кубики, підніми погляд!”

Подумати простіше, ніж зробити, але я все ж змогла і в ту ж мить наші погляди зустрілися. Він точно насолоджувався, спостерігаючи за мною…

- То хто ти? – уже спокійніше перепитала я.
- Слухай, чесно кажучи, я теж тебе не пам’ятаю. Але ти гарна, тож не дивно, що ми тут… удвох…
- Це на що ти зараз натякаєш?..
- Натякаю? Все ж очевидно. – його посмішка стала ще ширшою.
- А от мені нічого не очевидно…
- На тобі моя футболка?
- Не знаю…
- Симпатичні трусики.
- Ей!
- Хоча дивно, що вони на тобі… - з цими словами він заклав руки за голову і знов ліг на подушку.

“Варто було б назвати його збоченцем, але ж не тоді, коли я щойно спала поруч…”

- Тебе не дивує, що ми обоє не пам’ятаємо одне одного?
- Мабуть, випили вчора зайвого. Хоча похмілля я не відчуваю…
- А де ми? І, до слова, я п’ю рідко і заради задоволення, тому твій варіант відпадає.
- Говориш, як стара самотня леді…
- А ти, як підліток з ще не сформованими поняттями “добре/погано”.

Він відірвав голову від подушки і глянув на мене все ще з усмішкою, але тепер до неї додалася піднята брова.

- Добре, люба. Давай для початку познайомимось, а все інше відкладемо на ранок? Ми ще маємо час поспати чи… - зробив виразну паузу хлопець.
- Ти всіх незнайомок звеш любими?
- Тобто, щодо іншого ти не проти?

Я глибоко вдихнула, видихнула, і присіла на ліжко.

- Навіть не думай мене чіпати!
- То, як тебе звати, неприступна красуне, що якихось двадцять хвилин тому спала зі мною?

Я закотила очі, та пропустила повз вуха його репліку. При цьому відмітила, що він уже кілька разів зробив мені комплімент і жодного разу не повторився.

- Емма. І не питай чому у мами Оксани і тата Івана донька має таке стовідсотково українське ім’я. Дехто перечитав Джейн Остін під час вагітності…
- Емма. Емі. Можна я зватиму тебе Емі? Тобі личить.
- Ти не назвав своє ім’я.
- Артур. Дехто кличе мене Арті.
- Що ж, Артур. Це все дійсно вибило мене з колії, тому краще лягти спати. Зважаючи на обставини, я дозволю тобі лишитися в ліжку, але за умови, що там твоя половина, тут – моя. Дотримуйся кордонів.
- Дорогенька, не забувай, що не одна ти тут вирішуєш. До того ж, моя білизна лежить он у тому куті кімнати і, зважаючи на обставини, у кордонах немає сенсу.
- Дідько. – я змучено впала обличчям у подушку.
- Солодких снів. А якщо складно буде заснути, я до твоїх послуг…

Світло погасло, як і моя надія, що це просто дурний сон.