Знайомі незнайомці

ХХІІІ.

Ми звично сіли один напроти одного, від горняток підіймалася пара, та пити не поспішали. Говорити теж. Я підбирала слова, розуміючи, що не існує правильних чи не правильних, але все одно не знала з чого почати. Тим часом заговорив Артур:

- Знаєш, я знов у тебе закохався. За ці два дні. І, здається, ще сильніше, ніж вперше. – я вдивлялася у пару, та сумну посмішку не стримала – А сьогодні, коли ми пішли в різні боки, - продовжував хлопець – я ступив кілька кроків і повернувся назад. Чекав на тебе. Це така дурість… Вся ця ситуація.
- Дурість? – здивовано глянула я на нього.
- Саме так. Дурість. Ну подумай сама: ми завжди можемо знайти ультиматум, та замість того, щоб його шукати, ми доводили свої точки зору і не слухали одне одного.
- Арті, я маю вибачитися. – тепер здивовано дивився він – Ти правий, ми дійсно займалися дурістю. Та я – найбільше… Я була настільки зациклена на своїй меті, що не помітила, як вона перестала бути жаданою без тебе.
- Не кажи так, ти маєш йти до мрії, що б там не було.
- І йтиму. – я зустрілася поглядом з Артуром і додала: - Але я хочу, щоб в цей момент ти був поруч.

Хлопець поклав на стіл руку, простягуючи мені долоню, і я торкнулася її своїми пальцями – залоскотала, а він спіймав і ледь стиснув.

- А я знайшов роботу.
- Що? Коли? – і словом мені не обмовився!
- Коли ми не говорили. Я вирішив, що не буду вступати до Магістратури. І почав шукати роботу за фахом. Офіс компанії тут – в Києві, та їх влаштував варіант віддаленої роботи, хоч і наголосити, що в ідеалі було б часом з’являтися на зустрічах з замовниками… Та я не про те. Знаю, ти хочеш довчитися і підтримую тебе в цьому, тому я переїду до Вінниці. Працюватиму віддалено, якщо буде дуже потрібно, їздитиму до Києва. Будемо вважати, відрядження, та все одно я буду ближче до тебе.
- Але ж…
- Почекай. – зупинив він – Я планую зняти квартиру, маленьку, затишну… І, якщо б ти захотіла, ми могли б жити там разом. А щодо цього, - Артур вказав на обручки – то все в силі. Колись я запропоную знов. Тоді й відповіси.

Він замовк і посміхнувся мені. Я, вражена таким дорослим і зваженим планом дій, лишень щелепу на стіл не впустила.

“Та він все продумав…”

- Вже можна? – хлопець кивнув і я продовжила: - Взагалі-то я розглядала варіант довчитися в столиці. І чому ти не розповів мені про роботу?
- Я хотів, та спочатку чекав слушної нагоди, в потім все так закрутилося…

Я мовчки кивнула. Згадала про чай і сьорбнула ще теплого напою.

- Я теж думаю, що ми маємо всі шанси вжитися під одним дахом. І хочу цього…
- Але?
- Але за однієї умови.
- Слухаю.
- Я зосереджусь на навчанні і кар’єрі. Це моя головна ціль. І я гадки не маю, коли захочу узаконити наші стосунки, бо, зазвичай, це призводить до наслідків, як от збільшення кількості членів родини…

Артур щиро засміявся і знов я не втримала посмішки.

- Ходи сюди. – покликав він, коли відсміявся.

Я пересіла на диванчик і хлопець пригорнув мене до себе.

- Тебе ніхто, тим більше я, не змушує… та ні до чого не змушує. І я страшенно радий, бо ти не сваришся, що я так все розпланував, не питаючи тебе.
- Гарний план, визнаю. – сказала я, пригортаючись ще тісніше – Кохаю тебе.
- А я тебе. – Артур знайшов мої вуста, заховані у нього на грудях, а я розчулено заплакала – Ей, Емі, ти чого?

Хлопець злякано вдивлявся в мої очі, безуспішно шукаючи там причину неочікуваної вологи, а я намагалася зупинитися, та врешті мовила крізь сльози:

- Це я від щастя…
- Заради всіх святих, Емі! Я вже готовий був втратити глузд, щоб зрозуміти, що сталося… - він стис мене в обіймах – Викликала б тоді людей в білих халатах чи екзорциста, щоб точно…

Я засміялася, витерла очі і щоки.

- Якщо над тобою запанує демон, йому доведеться зустрітися віч-на-віч зі мною, і це буде його остання зустріч.

Артур знов розсміявся:

- Ти така кумедна, коли заплакана і водночас така рішуча…
- Чекай, зараз заспокоюсь, і ти ще попросиш, щоб екзорцист урятував тебе від мене…