Знайомі незнайомці

ХІ.

У квартирі, що тимчасово стала нашим домом, було тихо і прохолодно. Я лишила взуття біля вішака і босоніж пішла у кімнату. Артур тим часом заніс продукти у кухню. Поки його не було, я швиденько дістала велику футболку, яку сьогодні відхопила з шаленою знижкою, і почимчикувала в душ.

У літі багато чудового, як от прохолодний душ у спекотний день, після якого почуваєшся, ніби заново на світ народився. Так зараз почувалася і я. Футболка була чоловіча, та ще й подовжена, бо майже досягала моїх колін.

“Отак вже краще”

Я вийшла з ванни і ледь не вдарилася об Артура, який саме йшов з кухні.

- Ой, вибач.
- Не варто, ти так швидко прийняла душ, що я готовий дякувати.
- Дуже смішно.
- Ані краплі! Ти чула про статистику? Більшість дівчат в середньому сидять у ванні по дві години!
- Добре, тоді вважай, що тобі пощастило і дозволь пройти…

Хлопець пропустив мене вперед і рушив слідом.

- Переслідуєш? – з посмішкою обернулась я.
- Ага. От зараз візьму, що хочу, і полишу тебе.

Я здивовано підняла брови у мовчазному питанні, а він усміхнувся з моєї реакції і додав:

- Одяг. Я хочу взяти змінний одяг.
- Я так і подумала.
- Авжеж.

Я зробила вигляд, що дуже зацікавлена пейзажом за вікном, а згодом лишилася в кімнаті сама.
Хотілося подумати над усім цим, але думки вперто роїлися і не збиралися до купи. Я притулилася плечем до стіни обабіч вікна і почала блукати поглядом по сусідніх будинках, не фокусуючись на жодному з них. Думки продовжували грати між собою у квача, але стало якось спокійніше.
Почулися кроки і я обернулася на звук. На порозі стояв Артур у спортивних шортах і з оголеним торсом. Я мимоволі ковтнула слину. І в ту ж мить подумки стукнула себе по лобі. Він же безсовісно спостерігав за мною.

- Щось не так? – і звідки лише така чемна інтонація взялася.
- Ні, все чудово. А де твоя футболка?
- Та спекотно якось.

“Тепер точно спекотно…”

- Ммм, ясно. Ходімо пити чай?
- Пішли.

Чай ще нічого, а от торт погано ковтався. Чи то надто сухий, чи то я скучила за таким… видом. Напроти себе.

“Еммо, візьми себе в руки! І виграй цю гру…”

Я посміхнулася думці, яка вискочила з підсвідомості. Хлопець це помітив і зацікавився. Я не змусила його чекати, повернулася до столу  боком, так, щоб мої ноги були в полі зору Артура і закинула праву на ліву. Футболка трохи підскочила, але стіл це приховав.
Я спокійно відсьорбнула чаю і пару разочків качнула ногою. Подіяло. Хлопець забув про торт і чай, здається, також.

“Один – один”

- Емі, так не чесно. – нарешті опанував себе він.
- Гадки не маю про що ти. – я глянула на нього чесними-пречесними очима.
- Угу. Ок.

“І що ти задумав?”

Чай допивали мовчки, зрідка пасуючи одне одному погляди. Посуд мити взявся Артур, я ж влаштувала нашому одягу СПА у пральній машині. Зустрілися ми, як і варто було очікувати, біля ліжка.

- Тут все почалося, тут все й закінчиться. – хмикнув хлопець, а потім почав знімати шорти – Не пам’ятаю звідки фраза, але вона чудово пасує до цього ліжка…
- Стоп, ти що робиш?
- А на що це схоже? Роздягаюся і лягаю спати.
- Серйозно? А без стриптизу ніяк не обійдеться?
- Я не буду спати у зайвому одязі. І тобі не раджу… - ну от, ще один різновид посмішки. Як би її назвати?
- Ок, але…
- От лишень про кордони не починай!

Я замовкла, бо саме це й хотіла сказати. Більше через звичку, ніж тому, що дійсно цього прагнула. Власне, я й сама вже не знала, чого прагну. Тим часом Артур зручно влігся і запрошуючи поплескав рукою по ліжку поруч з собою. Вибору в мене не було, а думки досі бастували, тож я послала все під три чорти і впала в обійми м’якої ковдри.

“А що, як після сну, я знов усе згадаю?”

Додумати цю думку, тим більше озвучити, я не встигла, бо втома різко накрила з головою і мене вже зустрічав Морфей.

- Солодких снів, люба. – його вуста легко торкнулися мого волосся.

“Насправді чи це вже сон?..”