Два клани: вампірів і перевертнів, ворогують! Глави кланів: містер Чон і містер Кім - укладають угоду. Вампіри не нападають на людей, а перевертні постачають їм їжу. У двох королів є діти. У містера Чона два сини Чон Чонгук і Чон Юнгі. І дві доньки...
POV Jennie Сьогодні я встала досить рано. О 13:00, похорони наших батьків. Ніколи не думала, що втрачу батьків до свого повноліття! Мені їх дуже бракує! Здається пройшло лише два дні, але для мене - це вічність! Я не уявляю, що ми будемо робити далі. До цього моменту, справжні проблеми вирішували мама з татом, а тепер...! Якби ми не пішли, вони б були живі! Все-так, це я винна! Але слова Йонджуна, « Це твоє життя! Не дозволяй нікому змушувати тебе відчувати себе винуватою за чуже життя. Це твій шлях! Іноді буває важко, але ти повинна триматися та не показувати ворогу, свою слабкість!». Я вже для себе вирішила, що я не винна у смерті своїх батьків, але всерівно серце краєця! Таке відчуття, що я могла щось зробити, але впустила цей шанс і зараз пожинаю плоди. Так, годі! Потрібно збиратися, вже 11::57! Я вибрала вбрання та зробила собі зачиску
Йой! Нажаль, це зображення не відповідає нашим правилам. Щоб продовжити публікацію, будь ласка, видаліть його або завантажте інше.
Я робила останні штрихи, як до мене в кімнату попросилися - Відчинено! - відповіла я і повернулася, до того хто прийшов - Ти вже зібрана!? Нам час виходити! - це був Чонгук. Якого, він мене кличе, а не хтось з моїх!? Заспокойся! Це зараз не важливо! - Майже! А вже всі готові!? - запитала я - Так! Тільки тебе, чекаємо! - усміхнувся він - Гаразд, виходжу! - я вже хотіла вийти, але він схопив мене за руку, - Чого тобі!? - Ти як!? - неочікувано запитав Чонгук - Як я!? А ти як думаєш!? Я втратила батьків, недочекавшись свого повноліття! Як ти думаєш, як я!? - незнаю, що на мене найшло, але мені так стало боляче та прикро, що я випалила все, шо було на душі - Чому заводишся!? Я лише запитав! Думаєш, мені легко!? Я так само, як і ти втратив батьків, до свого повноліття! Тому не тобі розказувати мені, як це боляче! Хотів підтримати, а ти! - я чесно не хотіла, але в мене саме воно вирвалося. Він вийшов, гучно хлопнувши дверима. У мене не було часу на роздуми, що до моєї та його поведінки, тому я просто пішла до всіх, так як нам скоро виходити - Ну нарешті! Ми думали, ти вже там заснула! - не встигла я підійти, як Чімін накинувся на мене з притензіями - Дуже смішно! - я пройшла мимо всіх. Сьогодні настрою зовсім не було! POV Lisa Бідна Дженні! - Що це з нею!? - запитав Юнгі - Ти геть дурний, чи що!? - звернулась до нього Джису - Чого відразу дурний!? Я просто запитав! - строго відповів він - Господи, тут же ж все зрозуміло! В неї померли батьки у такому ранньому віці, і вона зараз йде їх поховати! Що незрозуміло!? В тебе є зараз настрй!? - розяяснила йому все Розе - Немає! Але ж я не зриваюсь на всіх підряд! - відповів їй Юнгі - Так, годі вам вже! Нам час іти! - зупинив це все Джин - Добре, ходімо! - ми всі разом вийшли з будинку і попрямували до машини. Там нас вже чекала Джен, але вона була на скутері! - Дженні, як це розуміти!? Ми всі їдемо на машині! Злазь, хутко! - сказала я - Я не їду вами! Я поїду сама! - сказала вона одяяягаючи шолом - Ні, ти..., - мені не дав договорити Джин - Нехай їде! Хай випустить пар! - мені нічого не залишалося, як погодитися і вже за декілька секунду скутера не було - Це погано! - висловився Чімін - Чому!? З нею, щось не так!? - запитав Йонджун - В такі моменти, її краще не залишати саму, але й не показуватися на очі! Вона може зробити, все що тільки можна і не можна собі уявити! - пояснював Чімін. А й правда! В такі моменти поруч завжди була мама! Вона навіть мене до себе не підпускала! Таких випадків було шість, і виключно тоді коли хтось з ближніх помирає. Але зараз мами не має! Господи... - Джин!!! - звернулася я до брата - Так! Скоріше всього її ніхто не зможе заспокоїти! І на цей раз, все набагато серйозніше! - не такої підтримки я очікувала - Треба швидше їхати на кладовище! - сказав Чімін і ми всі пулею залетіли в машину - Не могли б ви їхати, трішки швидше! - запитала я в водія - Звичайно! POV Jennie Настрою зовсім немає! Хочеться поїхати і втопитися, щоб всі ці проблеми, засталися тут, а я потрапила в кращий світ, до батьків! Але це все потім! Зараз потрібно добитися помсти! За всіма цими думками, я й не помітила як під'їхала! Звичайно всі перевели свої погляди на мене, тому що я в костюмі на скутері приїхала. - Місіс Джен, а чому ви не зі всіма приїхали!? - до мене підбіг невисокого зросту , підтягнутий, чорноволоссий з сивиною в деяких місцях чоловік, права рука батька - Лі Бён Хон
Йой! Нажаль, це зображення не відповідає нашим правилам. Щоб продовжити публікацію, будь ласка, видаліть його або завантажте інше.
- Захотіла проїхатися сама! Що не можна!? - я була не в гуморі і не налаштована на розмову, тому просто поспішила і пішла до батьків. Я підходила все ближче і ближче, кожен наступний крок давався все важче і важче. Я признаю, мені було страшно побачити їх. І ось я стою біля них, дивлюсь на їх бездиханні тіла, в деяких місцях було видно рани, синці і.т.д. На очі наверталися сльози і я не в силах їх стримувати, тому просто піддалася емоціям і заплакала, - І як це розуміти!? Ви покинули мене! Ви обіцяли, що день мого повноліття, ми проведемо всі разом! Поїдемо в затишне місце, в маленький будиночок, де будемо лише ми шестеро! І що тепер!? ВИ НАВІТЬ НЕ ГЛЯНЕТЕ НА МЕНЕ! Я ЗНАЮ, ЩО ВІДЧУВАЄТЕ МОЮ БІЛЬ, АЛЕ НЕ ХОЧЕТЕ ЇЇ УТИХОМИРИТИ! ВИ ПРОСТО НАПРОСТО КИНУЛИ НАС! Як ви могли!? - в мене не було сил стояти, ноги підкошувалися і я впала на землю, - Що мені робити!? POV Avtor За всим цим спостерігали всі! Ліса, Джин, Чімін, Чонгук, Джису, Розе і Юнгі. - ВИ НАВІТЬ НЕ ГЛЯНЕТЕ НА МЕНЕ! Я ЗНАЮ, ЩО ВІДЧУВАЄТЕ МОЮ БІЛЬ, АЛЕ НЕ ХОЧЕТЕ ЇЇ УТИХОМИРИТИ! ВИ ПРОСТО НАПРОСТО КИНУЛИ НАС! Як ви могли!? - Дженні без сил, впала на коліна і продовжувала плакати - Я більше не можу на це дивитися! - Чімін хотів підійти до Джен, але рука Ліси не дозволила йому цього зробити - Не чіпай її! Ми зробимо лише гірше! - запевнила вона його. Чімін став на місце і продовжив спостерігати - Що мені робити!? Як бути!? Як помститися!? - плачучи запитувала Джен - Помста - це не вихід! Помстою ти нічого не досягнеш, лише зашкодиш собі і іншим! - цей голос вона впізнає з тисячі - Мамо!? Мам, що мені робити!? Як мені бути далі без вас!? Коли ви були живі, я вважала, що зі всіма проблемами впораюся сама, без вашої допомоги! А зараз!? А зараз я незнаю як захистити важливих для мене людей, клан, народ, я навіть незнаю, як захистити себе! Я ніна що нездатна! - заявила Дженні - З чого ти взяла!? Ти маєш довіритися собі, маєш зробити все що в твоїх силах і захистити своїх рідних і все що тобі важливе! - заспокоювала мама Дженні - Але я не можу! - навідріз відмовлялася вона - Все залежить від твоєї самодовіри! - наполягала на своєму мама - Від самодовіри!? - перепитала Джен - Самодовіра - це те, чи довіряєш ти сама собі, чи віриш в себе! Якщо ж не віриш власні сили, то нічого й братися до справи! А якщо не візьмешся до справи, то втратиш все, що для тебе важливо! - і місіс Кім зникла - Мамо!? МАМО!? - зарепетувала Дженні - Я більше не можу стояти! - занервував Чімін - Я теж більше не встою! - і Джин і Чімін рванули до сестри, - Дженні! Дженні, підіймайся! Досить, заспокойся! Ти маєш бути сильною, заради народу, заради нас! - намагався докричатися до Дженні, Джин - Дженні, сонечко! Не край себе! Ти нівчому не винна! - підбігла до неї Ліса - Розпочинаємо! - прозвучало і всі пішли на голос. Після похоронів всі розійшлися по домах. Цей день був дуже важким, але чи останній він!?
