~Несумісні~

Глава 21

POV Lisa
Після слів Чонгука, Дженні заспокоїлися та поїхала з нами на машині. Я замислилася над його словами, тому що в них було дуже багато суті, якої не вистачало, щоб триматися достойно. Ми вже півдороги їдемо, а я до сих пір думаю над словами Чонгука. Раптом машина різко тормозили і я падаю. Я вже була готова поцілуватися з підлогою, але цього не сталося. Розплющивши очі, бачу, що моє лице в міліметрах від підлого, а потім перевожу погляд на свою талію, де розмістилися чиїсь руки. Подивившись в сторону, бачу Юнгі, який тримає мене за талію і сам не розуміє, що трапилося. Прийшовши до тями, я швидко підіймаюсь і поправляю одяг, Юнгі відпустив мене і її двинувся трішки в сторону. Я видихає і піднімаю погляд на всіх. Вони дивляться всі на мене, а потім на Юнгі, з очима по п'ять копійок, але вже, черкз секунду, починають хитро посміхатись.
- Вибачте, будь-ласка! Я не можу проїхати далі! Перед машиною стоять, якісь люди. Я зараз вийду, все дізнаюся і..., - він не встиг договорити, бо його перебила Дженні
- Ні! Залишайтеся в машині! Я сама вийду! По моєму сигнали, ви повині їхати не зважаючи ніна що! Зрозуміло!? - закінчила вона
- Але...
- Ніяких «але»! Сидіть всі в машині! - вона почала відкривати двері
- Ні! Ти що здуріла!? Ми тебе тільки з лікарні витягли, а ти знову збираєшся ризикувати!? Скажи чесно, тобі не вистачає мізків!? Це засада! І вони явно підготувалися, а ти вирішила йти сама!? МИ ЙДЕМО З ТОБОЮ! І це не обговорюється! - сказав Чонгук і почав відчиняти двері. Ми зробили теж саме
POV Avtor
Дженні ще пару секунд постояла і зрозуміла, що їх не переконати і пішла за ними.
- Оуу! Та тут всі! Супер вб'ємо одним вистрілом двох зайців! - сказав хтось з людей, які загородили дорогу
- Я б радила тобі навчитися рахувати, а тоді з нами зв'язуватись! Як ти виразився не «двох зайців», а «вісім»! - відповіла Ліса
- Хм, для того, щоб вас прикінчити, мені не потрібно вміти рахувати! - Дженні весь цей час стояла і думала, чого це все стається з нею!? Чому вона не може бути звичайним підлітком, як і всі інші!? Чому обов'язково мати якісь ген і ризикувати заради нього своїм життям!? Ці думки не давали дівчині спокою і вона вже була роздратована, що не може змінити своє життя і не може не ризикувати життям близьких.
- Як же ж ви мені всі набридли! - подала вона голос, - Невже вам так подобається витрачати свій час в пусту!? Давайте дивитися правді в очі! Вам нізащо не подолати нас, ви просто можете лишитися своїх життів, стати каліками, втратити близьких, в ми отримаємо лише синці! Невже вам так хочеться спробувати на смак відчуття смерті! Так ми вам його продемонструємо, якщо не по беретеся звідси! - дівчина сказала все, що думає. Їй набридло бути здобиччю в лапах звіря. Вона сама хочу бути звірем і не боятися, що може в любу секунду попрощатися з життям. Звичайно, всі в житті наражаються на небезпеку, але в сильніших менше ризику.
- А тобі не набридло, бути завжди мішенню!? Ти просто можеш добровільно віддати ген і позбавишся всього цього! - сказав той самий хлопець
- І залишуся без нічого! Ні, не потрібно мені такого щастя! Я вас просто всіх знищу! - всі подивилися на Дженні, бо не розуміли, що вона буде робити далі, та вона не заставила довго чекати. В наступну секунду всі скорчилися від холоду і намагалися зрозуміти, що з ними.
- Щ...що відбувається!? - стукаючи зубами сказала Розе. Чімін це помітив і підійшов обійнявши дівчину, щоб та не замерзла. Розі не зрозуміла, що коїться, але їй було так приємно і комфортно, що вона вирішила залишити наслідки на потім і насолоджуватися моментом.
- Н...не з...знаю! - так само проговорила Джису. Джин розуміється це помітив і зробив теж саме, що і його молодший брат
- Іди сюди! - Джису не зрозуміла куди їй ти і залишилася стояти на місті. Джин цокнув і підійшов сам сильно обійнявши дівчину.
- Дж...Дженні! - сказала Ліса замерзаючи від холоду. Раптом чиїсь теплі руки кладуться їй на талію і притягують до себе, - Що!?
- Тихо! Просто стій! - сказав голос. Ліса зрозуміла, що це Юнгі. Її серце забилася в рази сильніше від таких дій зі сторони хлопця. Доки інші насолоджувалися моментом, Дженні продовжувала морозитись всіх. Чонгук, який стояв в стороні, дивився на дівчину очима повні не розуміння і лагідності!? Йому було важко передати свої почуття, коли він дивиться на цю дівчину, але розумів, що це та не хотів признавати. Він не хотів ламати свої стереотипи, не хотів давати слабину, тому що знав, що може бути боляче і не хотів цього. Ця дівчину з важким характером, який не кожному під силу та Чонгуку це можливо. В нього такий самий характер і він знає, слабкі містя і зможе маніпулювати нею. Не розуміючи, що він робить він зрушується з місця під здивовані погляди старших та йде прямо до Дженні. Обіймаючи зі спини, він шепоче їй на вухо
- Досить! Досить бути сильною! Будь слабкою біля мене! - дівчина стрепенулася, але не зупинилася. Чонгук зрозумів, що потрібно діяти інакше. Він відійшов від дівчини і подивився їй в спину. Ще раз подумавши і почав діяти. Він хапає дівчину за кисть руки і повертає до себе впиваючись їй в губи. Він ніжно починає її цілувати, ніби боїться, що вона зникне. Поклавши одну руку на талію, а другою тримаючи лице дівчини він продовжує її цілувати. Дженні нічого не розуміє і намагається, як найшвидше зорієнтуватись, але після декількох секунд поцілунку, дає слабину. Холод розвіюється. Тепліє. Всі помаленьку приходять до тями, але не встигають! Раптом від Чонгука і Дженні починає виходити проміння. Всі замружилися від такого яскравого світла. Піднявся сильний вітер, який здавав з ніг
- ААААААА! - Лісу підняло з ніг і вона вже була в повітрі
- ТРИМАЮ! - Юнгі з усіх сил притягнув Лісу за талію і не відпускав, - Я нізащо тебе не відпущу! - сказв він пошепки, але дівчина почула
- А янікуди й не зникну! - сказала вона так само, але хлопець почув. Він посміхнувся найтеплішою посмішкою, яку колись мав. Ця дівчина зводить його з розуму. Змушує ламати свої стереотипи, які він строїв роками, але біля неї він не відчуває страху, а лише легкість, тепло і турботу. Це тривало максимум хвилину, після чого все затихло. Чонгук відірвався від Дженні і подивився їй в очі. На подив хлопця, вона їх не відводила, а твердо дивилася в його очі.
- Поряд зі мною, будь слабкою! - пошепки сказав він
- Якщо ти з можеш мене захистити! - так само відповіла вона. З неба спустилося, щось не зрозуміле і стало перед Дженні і Чонгуком
- Ти і є, той самий носій гену! - сказавши це воно зникло