Два клани: вампірів і перевертнів, ворогують! Глави кланів: містер Чон і містер Кім - укладають угоду. Вампіри не нападають на людей, а перевертні постачають їм їжу. У двох королів є діти. У містера Чона два сини Чон Чонгук і Чон Юнгі. І дві доньки...
- Ц...це...ст...страшно! - Що ви маєте на увазі!? - обережно запитав Джин Flashback POV Jisoo Я побігла за Розе і сказала Лісі, щоб вона подзвонила хлопцям і вони повернулись. Я біжу за нею і ми добігаємо до траси і неочікувано вона каже: - Тут! - я була під гіпнозом, але це настільки було реально, що мені здавалося це трапляється насправді. Я повернулася ввечір, коли Дженні пішла з дому, а ми залишилися вдома, але я не залишилася в будинку, а мене понесло за Дженні. Вона їхала по трасі і раптом перед нею стала ціла толпа людей. Вони перегородили їй дорогу і почали діалог - Ну привіт, Дженні Кім! А ти нам якраз і потрібна! - сказав блондин, який стояв по середині - Немаю честі вас знати! Звільніть дорогу і дайте проїхати! - сказала Дженні без єдиної емоції - Воу, воу, воу! Спокійніше! Я б твоєму місці не був би таким само впевненим! - з усмішкою сказав він - Як шкода, але ти не на моєму місці, тому ЗІЙДИ З ДОРОГИ! - виділа вона останні слова - Ні, крихітко! Сьогодні тобі буде не солодко! Взяти її! - перейшовши на суворий тон приказав він. Реакція Дженні, була ніяка! Вона залишалася на своєму місці і не зрушувала з нього. А ті в свою чергу йшли на неї з усмішками. І мить один з них побіг на Дженні, але йому не посчастило і він лежав на підлозі. Загледівши це, всі інші почали нестися на неї з силою світу. Вона вправно викручувала я від ударів, доки один з них не дістав срібний ніж. Дженні цього не помітила і в наступну секунду він втикнув його їй в руку. - АААААА! - вона впала на землю і схопилася за руку. Від побаченого в мене пройшлися мурашки по шкірі - Ну як тобі!? А це всього лише початок! Але ти можеш, відмовитися від своєї сил і тоді...ми тебе відпустим! - Дженні підняла на нього свій розлючений погляд і усміхнулася. - Це лише ніж! Він мені не нашкодить, а на більше ти й не здатен! Кішка тонка! - її слова його явно розізлили, а потім він залився психічним сміхом, що мені стало не пособі - Крихітко, ти мене не до оцінюєш! Це лише квіточки, далі будуть батончики! Вперед! - він моментально перевів тон і на Дженні знову пішли його підопічні. Вони запалили вогонь і підходили до неї, а вона не зрушила з місця і не проявила жодної емоції! Її очі були пусті, на лиці жодний нерв не з двинувся. Вона була наче паралізована. Можливо від страху, а можливо від безвихідності. Тим часом вони вже підійшли до неї і підпалювали їй шкіру. Вона зірвалася на крик, а в мене від її крику пішли сльози і прорізало вуха наскрізь. Вони відійшли від неї, а вона видихнула і знову взяла себе в руки. - Ха, битися ти не можеш! Мучиш жертву, вбиваєш її і рахуєш це перемогу! Ти сопляк, який боїться заглянути супротивнику в очі. Ти навіть сам не можеш підійти і зробити те, що роблять твої маріонетки! - у очах блондина забігали чортики і він взявши вогонь продовжував обпалювати Дженні. Вона знову зірвалася на крик - Ну що!? Як тобі!? Подобається!? Гм!? - вона продовжувала вищати, а я не могла дивитись. Раптом він відійшов від неї і махнув рукою одному з його «маріонеток», - Ну а тепер, саме цікаве! - до Дженні підійшов амбал і надів на шию срібний цепі почав душити. - АААААААААААААААААА! - її крик став ще голоснішим. Я вже ридала, але до Дженні підійшов ще один і почав наносити порізи по всьому тілу, - АААААААААААААААААААААААА! - вони безсило впала. Вони відійшли від неї на декілька метрів і почали розмовляти. Дженні почала прислуховуватися і почула, що вони хочуть напасти на город, вона з останніх сил дістала телефон і набрала чийсь номер. Слухавку підняли і на тому кінці плчулося: « Міс Дженні!?» - Так це я! Вам потрібно тікати з міста! На нього скоро нападуть! Тікайте! - це побачив блондин і кинув щось незрозуміле і через секунду воно підірвалося, відкинувши Дженні на пару метрів, разом з байком. Вони пригнали машину і під строїли все під аварію і блондин зателефонував комусь. - Ми все! Можете їхати! - і він поклав слухавку. Через декілька хвилин приїжджає швидка і з неї виходять лікарі, в тому числі той, що лікує Дженні. - Привіт, друже! Хороша робота! - привітався він - Привіт! Дякую! Тримай її біля себе і сповіщай мені, все що побачиш! І я впевнений, що її родичі, вскорому часі зрозуміють все, тому будь на готові! - сказав блондин - Обов'язково! Бувай! - вони забрали Дженні і сіли в машину. А блондин пішов до своїх і знову завів діалог, але мені його не вдалося почути, бо мене різко схопили і кудись відтягнули і я вийшла з гіпнозу End Flashback - Я ба...бачила...те са...саме! - запинаючись говорила Розе - Господи! Я...який...ж...жах! - плачучи говорила Ліса. Хлопці стояли в шоці, нічого не розуміючи. Першим прийшов до тями Чонгук - Нем потрібно забирати звідти Дженні! НЕГАЙНО! - другим прийшов до тями Джин - Ти правий, я вже дзвоню! - Джин відійшов, розмовляючи по телефону. Тим Чімін і Юнгі, прийшли до тями - Я вб'ю тих виродків! ЇМ НЕ ЖИТИ! - кричав Чімін - Заспокойся! Цим ситуацію не покращиш! Треба швидше тікати! Скільки зараз годин!? - запитав Юнгі - 00:04! В нас мало часу! - заспокоївшись сказав Чімін. Тим часом повернувся Джин - Вони вже оформлюють документи і переводять її в іншу лікарню! - повідомив нас Джин - Добре! Нам вже час! Нам скоро іти! - сказав Чонгук - Куди!? - спитали ми в унісон - Ми переселяємось до людей, до тих пір доки не закічимл будівництво! В 2:40 виходимо! - розповів Юнгі 02:40 - Всі є!? - запитав Джин - ТАК! - почулося у відповідь - Тоді, телепортуємось! Перевертні станьте всередину! - всі послухалися і стали так, як сказав Джин - 1, 2, 3! - у мене почало паморочитися у голові, але через секунду це пройшло і ми опинилися в городі, де було багато будинків. Я хотіла пройтись і подивитись, але я почала падати і вже готова було поцілуватися зп асфальтом, але......... Я відчула чужі руки у себе на талії. Повернувшись я побачила Джина. Ми пересувалися поглядами і збагнувши в якому я становищі поспішила стати нормально - Дякую! - сором'язливо сказала я - Звертайся! - і він посміхнувся і я не стримавшись теж посміхнулась, - Розходимося! Учням завтра в школу! - і всі розійшлися. Я відразу лягла спати Ранок Прокинувшись я почала вмиватися і приводити себе в порядок. Я швидко вмилася, накрасилася і вибрала одежу
Йой! Нажаль, це зображення не відповідає нашим правилам. Щоб продовжити публікацію, будь ласка, видаліть його або завантажте інше.
Ми всі зібралися в низу в дворі і до нас приєднувалися всі інші, але лише ті хто в старших класах. Ті що менші ідуть з старійшиною. Ми розсілися по машинам і вже скоро були на місці. Ми пішли до директора і він показав нам наш клас. Ми стоїмо і чекаємо доки нас на покличуть. І ось нас покликали...
