Історія одного принца

Розділ 1. Отрута

У світлі яскравого рожевого вранішнього сонця випливають темні обриси замку, його гострі башти відкидають довгі тіні, які покривають більшість західної частини міста.
На другому поверсі північної вежі посеред кімнати біля сірого, вже обгорілого казана, стояв низькозрослий чоловік із довгим обличчям і своїми хитрими сірими очима споглядав на синьо-зелену рідину, в якій ледь помітно плавали беладонна та цикута. Його тонкі губи зімкнулися в кривій посмішці. Різко перевівши погляд у вікно він завмер, страх відобразився у його очах. Ще хвилина і промені сонця змогли б потрапити на щойно зварене зілля. Швидким кроком перетнув похмуру мармурову кімнату і темними шторами закрив вікно. "Ще зовсім трохи", лунало в голові. Очі, як за покликом, повернулися в сторону світла. Вогонь факелів з полум'яного перетворився на зелений. Зілля готове. І чим довше погляд чоловіка був направлений на отруйного кольору вогонь, тим більше його покидали сили. На стінах один із дзвіночків задзвонив, що змусило чоловіка стрепенутися і швиденько перелити зілля у пляшечку. Його очі були широко відкриті і йому було страшно. Чоловік голосно видихнув, здавалося, все повітря з легень покинуло його. Дверна ручка була як ніколи холодною, але не було коли думати, треба діяти вже. За мить кімната зникла з поля зору і круглі сходи проносилися повз і лише холодний погляд їх помічав.
Перед очима чоловіка виникли високі та масивні двері і він голосно постукав та швидко увійшов всередину.
- Архистрах! Де тебе, дідька лисого, так довго носило? - голос громовицею пронісся кімнатою і сіроокий поклонився високому, але згорбленому чоловіку.
- Ваша величносте! Пробачте свого негідного раба! - відповів помічник солодким голосом і його поклін став ще нижчий.
- Та як ти можеш розчаровувати свого короля?- грізний голос не стихав. - Зараз же знайди мого сина! І якщо не знайдеш, то у в'язницю на рік!

Архистрах досі в поклоні задкує на вихід з покоїв. Лише закривши за собою двері важко видихнув. В очах потемніло, руки трусяться, а ноги йдуть виконувати рутинні страви. Десь у підвалі замку було парко, запахи смачної їжі линули звідусіль. Темні стіни, здається, промоклі і важке повітря змушує вдихати більше  ніж зазвичай. Взявши приготовлену зазделегідь позолочену таріль з їжею для короля Архистрах знову повертається до кімнати розлюченого правителя. По дорозі, руками, що вже трусилися від страху, підсипав зілля у ще гарячий суп. Біля покоїв вже чекала похилих літ служниця, яка й мала віднести страву королю. Швидко віддавши таріль Архистрах пішов у сад. Він знав, що принц знову там намагається закохати у себе якусь даму. Принц все життя думав, що тільки закохані у нього дівчата будуть сприяти його становленню як майбутнього короля.
Королівський сад славився своєю величчю не тільки у всьому Відикті, а й сусідніх королівствах. Зовнішня частина саду оточнена двома шарами тополь та груш. Усипана масивним камінням стежка прокладала вхід до внутрішнього саду. Стежкою по дорозі зустрічаються високі кущі троянд та шипшини. Гіпсофіли, улюблені квіти королеви, у всіх своїх різновидах оточували невеличкі фонтани, які зустрічалися ледь не на кожному кроці. Плетисті троянди "Чорна королева" та "Алхіміст" огортали собою високі дерев'яні стовпи із вуличними ліхтарями.
Біля одного із них Архистрах помітив чорне хвилясте волосся каскадом ледь досягавше плечей.
- Міро, я готовий прихилити до твоїх ніг все королівство. Твій милий характер закохав мене у тебе ще тоді,як я вперше зустрівся з тобою поглядом, - голос принца звучав так солодко,як мед. Від його голосу дівчина мрійливо закрила очі і сором'язливо посміхнулася, не сказавши ні слова. Коли ж вона відкрила очі то дивилася лише на принца. Вивчала його обличчя, починаючи з чорних брів, світлих блакитних очей і закінчуючи тонкими вустами. Принц обережно взяв її долоню в свою і продовжував слідкувати за рухом очей.
- Ваша величносте!- Архистрах поклонився і підійшов ближче, - Король хоче Вас бачити.
- Зачекає ! - і його погляд дав зрозуміти, що на цьому розмова закінчилася.
- Це щодо завтрашнього балу. Король просив попередити, що в разі вашої відсутності він розділить ваше право керувати країною із племінником племінниці сестри вашої матері, - помічнику короля довелося покреативити. І зовсім неважливо, що по лінії матері вже декілька поколінь народжувалися лише дівчата. Тож в крайньому випадку, це була б племінниця. Принц закотив очі, видихнув, і не промовивши ні слова пішов до замку.
- Міро, мені дуже прикро це казати, але тобі доведеться відправитися служити до літнього замку, де зараз живе королева. Я розумію, що принц може бути із тобою дуже ніжним, але це все притворство. Задля твоєї безпеки, сьогодні ж їдь звідси, - кінцями пальців Архистрах провів по підборіддю дівчини і різко розвернувшись пішов залишивши Міру з широко розплющеними очима.