Історія одного принца

Розділ 4. Домініка

- Місяць такий гарний сьогодні, - сяйво блакитних очей направилось вгору, туди, де холодне тепло спадаючого небесного світила освітляло небосхил.

- Ти краще, - принц заправив пасмо свого чорного волосся за вухо.

Дівчина злегка почервоніла, але продовжувала дивитись вгору. Припалацовий парк був ще кращий ніж завжди. Ліхтарі легко освітляли  плетисті троянди та близькорослі квіти. Місяць в повні надзвичайно чарівний.

- Я стану найщасливішим чоловіком, якщо ти погодишся стати моєю нареченою, - принц приклав долоню до щоки, а подушечкою великого пальця до губ дівчини. Його очі вперше за останній рік дивилися з обожнюванням на когось окрім батьків.

- Віллі, ви звичайно диво, але ми практично не знаємо одне одного. Навіщо розкидатися безглуздими словами, про які ви на ранок забудете ? - її рука ніжно прибрала його долоню зі свого обличчя не відводячи погляду.

- Яка різниця коли я зроблю тобі пропозицію: сьогодні чи через місяць, якщо зараз я вже впевнений, що кохаю тебе?

- Ваша високосте! При всій моїй повазі до вас, розкидатися словами про кохання ви славитеся вже давно. Як я можу бути впевнена, що це не жарти ?- вона кумедно підняла праву брову вгору та з ледь помітним викликом у погляді  дивилася на принца.

- Ходи за мною, - принц схопив її за руку та потягнув за собою в замок.

Ставши біля трону з дівчиною музика стихла і всі погляди направилися в сторону наслідника королівства.

- Народ Відикту! Я, принц Віллі, обрав собі наречену. Це..., - він замовк і повернувшись до дівчини тихо запитав. - То як тебе звати ?

- Домініка, - так само тихо відповіла, вирячивши очі з переляку.

- Це Домініка! - продовжив принц, а у залі пролинули гучні аплодисменти.

- Нащо ви це зробили ?- тихенько запитала дівчина, очі якої видавали страшенний переляк, поки вони йшли в якесь спокійне місце. Все ж вона свято вірила, що це лише слова і вони не перейдуть у дії. Принц мав не найкращу репутацію серед вельмож.

- Так я довів тобі своє кохання? - він усміхнувся лише кутиками губ.

- Я не... Я не цього хотіла, - видихнувши вона направила погляд вгору набираючись сили і заспокоюючи себе. - Я. Ви. Та ви навіть не знали як мене звати. Ви в своєму розумі? Сяйво небесне! Це ж треба було так влипнути! Віллі, ви ж розумієте, що не зможете розірвати наші стосунки? - якби її жестикуляція була ще сильнішою, то вона б злетіла.

- Як це не зможу ? Домініко, я принц і я можу все. Навіть якщо захочу, то ми не одружимося, - очі принца раптом перестали світитися коханням і набули свого звичайного байдужого вигляду. Вони говорили голосно не боячись, що їх хтось почує. Коридор, куди вони дійшли був далеко від бального залу і лише одиникі факели ледь освітляли його.

- Не зможете! Вам що ніколи не казали про королівські правила? За що мені це щастя ? - притулила долоню до обличчя і знову видихнула.- Зробивши привселюдне оголошення королівська особа не має можливості відмовитися від своїх слів. Якщо вам це одруження не було потрібне, то якого сяйва чи зробили мені пропозицію?

-Дідько! Я не знаю!, - викрикнув, від чого Домініка злегка зіщулилася, а сам підійшов ближче до неї, шукаючи своє відображення в її очах.

- Не знаєте ? То навіщо діяти так необачно? Вас що в дитинстві думати не навчили ? - вона підійняла погляд на його очі і заклякла. Він надто близько. Надто гаряче.

- Не смій так говорити з принцом!,- він говорив повільно, але погляд був занадто холодним, як і крижаним голос. Права рука повільно лягла збоку шиї і легко притягнула обличчя до обличчя, для вуст не залишилося простору і тіло принца стало ще  ближче. Домініка широко розкрила очі не знаючи, що вона має зараз робити. Губи принца повільно відсунувшись від ніжних вуст ледве торкаючись обличчя пройшлися прямісінько до вуха. Залишивши легкий цілунок на краю вуха принц прошепотів. - А тобі яка різниця, ти ж станеш королевою в майбутньому?

- Може я не хочу бути королевою? - важко дихаючи запитала прикривши очі.

- Може королевою ти бути й не хочеш, але ні за що не повірю, що тебе не збуджує ця ситуація, - принц продовжував триматися побіля вуха Домініки і шепотіти, заледве торкаючись його вустами.

- Може й збуджує, але не одну мене - злегка торкнувшись своїми губами його, усміхнулася.