Історія одного принца

Частина 14. Недорозмова

- І що ж мені робити, Бонте?, - втомлено запитав король опускаючи лоб на стіл. Йому хотілося змусити свій мозок працювати хоч якось.

- Давай ще раз розберемось: ти досі не в захваті від одруження з Домінікою, але тобі приємно з нею спілкуватися. В той же час наша знайома Алісія, яка тобі подобається, але ти не хочеш робити помилку, бо заледве її знаєш. Знаєш, чомусь цей факт не завадив тобі оголосити про одруження з Домінікою. Ти знайомий з кожною з них буквально один день. Слухай, я розумію, ти вже тиждень як король, у тебе багато справ і так далі. Але якого дідька ти навіть не намагаєшся поговорити з нею. В мене складається враження, що ви уникаєте одне одного, - на цих словах Віллі підійняв голову і уважно подивився на друга.

- Уникаємо? Ти що жартуєш?  Ми розмовляємо вже весь тиждень, щодня, - Віллі окинув друга поглядом зверху вниз шукаючи якусь іронію в його погляді та поставі, та не помітивши її відкинувся на кріслі.

- Та ти що ? І про що ж це ви говорите?, - сидячи навпроти короля Бонт трохи нахилився вперед і поставивши руки на стіл сперся на них підборіддям.

- Ну про всяке. Головне, що спілкуємось, - Віллі злегка посміхнувся.

- О-о, чуєш, ти сам сказав "головне", - але помітивши незадоволений погляд друга продовжив, - Гаразд. Я тут дещо дізнався. Наша знайома Алісія одружується.

- Справді? Тоді я радий за неї, - на мить він від здивування підйняв брови.

- Так, я відправив листа місіс Лірі, в якому запитав чи змогла б Алісія відвідати нас з тобою. А вона мені відписала: "Шановні Бонте та Віллі, Алісія радо відвідає вас зі своїм нареченим, якщо ви звісно не заперечуєте", - вдаваним жіночим голосом Бонт процитував отриманий лист. Віллі трохи посміявся з його жартівливої інтонації.

- І ти їй написав, що ми будемо щиро раді їх бачити в замку?, - трохи саркастично запитав король.

- Хіба ж я смію щось вирішувати за його величність?, - розсміявся Бонт. - Авжеш ні, - жартівливо підійняв руки вгору.

- Ну хоч на це в тебе вистачило клепки, - полегшено всміхнувся Віллі. - Дякую, що дізнався це для мене.

- Недаремно ми дружимо вже 12 років. До речі, я так і не подякував, та я щиро вдячний, що ти призначив мене керувати цілим полком. Ти навіть не уявляєш, як це було важливо для мене.