В тіні Сонця

Спогади Кріс

Наступні дні були доволі одноманітні. Ікар летів по заданому курсу до місця, де за розрахунками знаходивсь загублений Спектрум. Арра, хоч і не створювалась для пілотування космічних катерів, чудово справлялась з обов'язками другого пілота. Все, що залишалось Кріс — це вислуховувати декілька разів на день доповідь Арри про поточний стан справ на Ікарі та навколо нього: температура, напрямок та швидкість сонячного вітру, інтенсивність магнітних збурень з виведенням на екрани відповідних графічних образів — все це дуже нагадувало звичайний перегляд прогнозу погоди. Решту ж часу робити було нічого, тож Кріс віддавалась спорту (на Ікарі, як з'ясувалось, була бігова доріжка та різноманітні тренажери, що після використання складались і ховались під панелями підлоги) перегляду навчальних відеороликів та спогадам.

Вона сідала в широке крісло пілота підібравши ноги, як любила сидіти колись на таткових колінах, слухаючи його розповіді, одягала візуалізатор і, стараннями Арри, переносилась в уже напівзабутий світ свого дитинства.

Сім'я її проживала у маленькому тихому містечку, що розмістилось серед безіменної долини, оточеної пагорбами, порослими дубами та кленами десь біля кордону з Канадою. Мама працювала в секретній урядовій лабораторії й нечасто бувала вдома. І все ж ніхто не був для маленької Христі настільки близькою людиною. Вони розуміли одне одного без слів. І навіть коли мама затримувалась на роботі чи просто перебувала в іншій кімнаті дівчинка могла легко відчути її настрій, подумки звернутись до неї й без слів зрозуміти відповідь.

Тато ж був художником і письменником. Він вигадав чарівний світ — Іридію і видав декілька серій коміксів, найзнаменитішою з яких були "Пригоди короля Зодіака". Працював він дома, і дівчинка дуже полюбляла спостерігати за тим як під його вправними швидкими рухами на папері оживала чергова чарівна історія — справжнісінька магія.

Іноді в гості до них заходив дядько Рей, що проживав неподалік. Це був давній батьків приятель, з яким вони колись разом служили у війську.

Дядько Рей сідав у велике шкіряне крісло перед каміном, маленька Христя забиралась до нього на руки й вони разом слухали розповіді татка про Іридію. Потім поверталась з роботи мама і також приєднувалась до них. Іноді вона поправляла таткові історії, або навіть переказувала їх зовсім інакше, від чого вони ставали ще живішими та яскравішими.