В тіні Сонця

Жива

Кріс здавалось, що вона заплющила очі всього лиш на мить. Крізь стулені повіки все ще пробивались мерехтливі відблиски полум'я, в тілі відчувалась слабкість, хотілось пити. Поступово стало приходити усвідомлення що все навколо змінилося. Не було ні дощу, ні вітру, не відчувався жар вогню, не вдавалося вловити навіть запаху диму.Звідкись здалеку долинали уривки слів, чиїсь приглушені кроки. Крім того, дівчина добре пам'ятала, що зморена впала на обличчя, проте зараз лежала вже на спині — і коли тільки встигла перевернутися?

Як же хочеться пити!

Розплющила очі. Вона лежала у просторій світлій кімнаті. Майже всю протилежну стіну займало вікно, за яким тріпотіло на вітрі листя якогось дерева. Проміння ранішнього Сонця, пробиваючись крізь крону, створювало те мерехтіння, що видалось їй спершу за вогненні спалахи. Поруч була стійка з різноманітними приладами, що безперестанку мигтіли світлодіодами та циферблатами, зрідка видаючи короткі неголосні звукові сигнали. А ще безліч кнопочок, перемикачів, регуляторів — який антикварний дизайн! Подібне Кріс бачила лише у "вантажівці" старого Лі.

Згадка про Лі збадьорила, раптом прийшло чітке усвідомлення — Я вижила! Я таки виконала свою місію!

Праворуч щось брязнуло і покотилось по підлозі. Кріс повернула голову. Поруч розгублено застигла молода дівчина у рожевому медичному костюмі. Широко відкриті очі та рот вказували на щире здивування ніби вона щойно стала свідком явного чуда.

- Я вижила — тихо промовила Кріс, — Я жива...

- О! Так, звісно! Жива. Ми вже й не сподівалися... Ой! Та що це я верзу — незнайомка прикрила рот пальцями, намагаючись спинитись, та це не допомогло, — Ви тільки не хвилюйтесь. Вибачте. Як добре, що Ви живі. Лікар вже хотів Вас відключити — друга рука поверх першої міцно затисла рота зупинивши на декілька секунд цей безупинний потік слів. Дівчина кілька разів глибоко вдихнула через ніс заспокоюючись, відпустила свого рота і продовжила.

- Вибачте, я не повинна була Вам про це говорити, просто коли я хвилююся... Розумієте? Та це неважливо. Головне, що Ви прокинулись. Ви так довго спали, міс?..

- Я Кріс. Кріс Козак, астронавт. Ви напевно чули...

- Вперше бачу живого астронавта Ну, тобто, я і мертвого астронавта ніколи не бачила не те що живого. Та що ж я мелю — прикрила рукою рота, але як і першого разу безрезультатно, — Вибачте. Треба позвати лікаря. Ви поки що полежіть, не ворушіться. Тут до Вас стільки всього під'єднано. Мене звати Ірен. Може Вам води?