В тіні Сонця

Ірентакріс

Кріс нарешті дали спокій. Жодних ліків чи то снодійного. Замах на вбивство пацієнта — подія екстраординарна, що могла вмить знищити репутацію клініки. Хитрюга-адвокат використав цей козир максимально домігшись як припинення "лікування", так і переведення Кріс до звичайної незакритої палати. І хоч покидати будівлю клініки вона все ще не могла, зате чимало часу проводила тепер у тренажерному залі, де до її радості серед інших тренажерів була і бігова доріжка, ще й з великим екраном, на якому під час бігу відображались різноманітні краєвиди.

Баардак більше не з'являвся. Чи то відновлював сили після останньої битви, чи просто причаївся вичікуючи зручного моменту для нової атаки. Одне було ясно — не можна втрачати пильність. Кріс не боялась атак дракона на свої сни, не сумнівалась — там вона з ним впорається. Але здатність ворога діяти через інших людей насторожувала. Невідомо коли, як і через кого він знову може спробувати її вбити. А що це обов'язково станеться Кріс не сумнівалась. Тож і тренувалась вдень та вночі. Вдень на тренажерах, вночі ж відточувала майстерність в управлінні снами. Шкодувала лише, що так і не навчилась проникати до чужих сновидінь. Можна було б, скажімо, помститись детективу, чи навіть сенатору затягнувши їх до лігва Баардака. А ще побачитись уві сні з Ірен, за якою скучила, здається, навіть більше як за Аррою.

Під час останньої зустрічі — Кріс це добре пам'ятала — вона сама просила подругу забути про неї. Невже та образилась і справді більше не прийде? Проте всі ці тривоги миттєво розвіялись коли третього дня до палати ввірвалась захекана Ірен та з радісним криком кинулась на шию своїй "воскреслій" подрузі.

— Обережніше, обережніше, — Кріс хитнулась, мало не впавши, — я ще не зовсім відновила сили.

— Я така рада, що ти жива! Ти не уявляєш! — торохкотіла Ірен стискаючи подругу в обіймах, — Андрій все влаштував, він такий класний! Тебе переводять в іншу клініку при інституті вивчення пам'яті, здається, не пам'ятаю назви. Та це не важливо. Головне, я їду з тобою. Мене теж туди переводять — тато домовився. Вони з професором давні знайомі. Уявляєш? Ми житимемо разом!

— Якщо ти негайно не послабиш обіймів, то житимеш сама, — на вході стояв усміхаючись Андрій, — он твоя Іскорка вже ледве дихає.

— Ой, вибач! — Ірен випустила Кріс, — краще присядьмо.

— Маєш чудовий вигляд, — Андрій кивнув на знак вітання, — очікував чогось значно гіршого. Схоже одна наша спільна знайома трохи перебільшувала, описуючи твій стан.