В тіні Сонця

Пробіжка

Наступного ранку захекана Ірен ввалилась до палати з двома пакунками.

- Хутчіше перевдягайтесь — мовила вивалюючи вміст пакунків просто на ліжко, — побігаємо.

Ще трохи сонна Кріс здивовано дивилась на два однаковісіньких комплекти спортивного одягу.

- Я бігатиму з Вами. Лікар наказав не залишати Вас без нагляду. Та я й сама давно збиралась почати, але все якось не виходило. Поправді, у мене навіть одягу відповідного не було — торохкотіла Ірен вдягаючи один із комплектів.

- Ти що, купила мені цей одяг та кросівки?

- То не я. То Андрієва ідея. Андрій це той інтерн, високий такий. Він заходив сюди декілька разів з лікарем. Пам'ятаєте?

Кріс всміхнулась.

- Це той, що часто спізнюється?

- Так. Він навіть на побачення... Це неважливо. Вибачте. Так от я запитала, чи не має він зайвого спортивного одягу, бо Вам нема в чому побігати, а він узяв та й купив цілий комплект, а заодно й мені, щоб і я могла побігати з Вами. Він чудовий - замріяно додала Ірен притискаючи до щоки м'якеньке флісове худі.

- А мою піжаму теж Андрій купив?

- Ні. Піжама моя. Вона Вам чудово підійшла, бо ми одного зросту. Не в пожежному ж костюмі Вам залишатись. То я й віддала її для Вас. Але Ви про це не турбуйтесь. Це я спортивного одягу не мала, а піжам в мене ціла колекція. Люблю м'якенькі речі, бо вони такі... такі м'якенькі. Але прошу Вас, хутчіше перевдягайтесь, доки ніхто не прокинувся. Я трохи соромлюся, бо ще ніколи не бігала.

Дівчата перевдягнулись і навшпиньки рушили сонними порожніми коридорами до парку, що з трьох боків охоплював будівлі госпіталю. Обрали затишну алейку, що огинала по краю весь парк. Бігли повільно. Розмовляли.

- Ти ж була там, на острові, коли мене знайшли?

Ірен, що до того весело базікала про все на світі, раптом замовкла. Вона помітно нервувалась.

- Тільки лікарю не розповідайте — мовила благальним тоном, — мене там не повинно було бути... Я зовсім випадково... Так сталося... Андрій мав летіти, а я лише вийшла подивитися...

- І вирішила полетіти з Андрієм? — спробувала вгадати Кріс.

- Ні. Ви нічого такого не подумайте. Ми з ним тоді ще не зустрічались і навіть знайомими не були. Просто медсестра з екстреної бригади ногу підвернула і віддала мені сумку з матеріалами, щоб я до вертольота донесла. А Андрій схопив мене разом з сумкою і втягнув досередини. Ще й вилаяв, що я останньою прибігла, виліт затримала. Вертоліт відразу злетів, а я промовчала з переляку.