У кайданах

3

 Ліжко, яке займала Анна, уже пустувало, коли Герміону повернули до лікарняної палати в Гоґвортсі.

Цілителька Страуд влила зілля їй у горло, як тільки дівчину поклали в ліжко. Біль у голові Герміони почав вщухати. Вона кліпнула, і чорні плями, які досі стояли перед очима, нарешті почали зникати.

Герміона відчувала нудоту. Усередині неї все переверталося й зіщулювалося, наче це була отрута, яку її тіло не могло подужати. Вона досі тремтіла. Їй хотілося звернутися в клубок, але дівчина не могла зібратися з силами, щоб упоратися з цим.

— Охороняйте її, навіть якщо це коштуватиме вам життя. Якщо хтось захоче доторкнутися до неї або хоча б подивитись на неї, йому буде потрібен мій особистий дозвіл, — почула вона голос цілительки.

Герміона озирнулася та роздивилася двох великих чоловіків, які стояли позаду Страуд. Їхні очі були холодними, коли вони дивилися на Герміону.

Страуд наклала на неї кілька захисних заклять, що піднялися, мерехтячи навколо її тіла. Після того, як вона оглянула проекції розуму Герміони, Страуд розвернулася та пішла геть, поки її мантія майоріла позаду. Герміона втупилася в стелю, намагаючись осмислити все, що сталося з нею того дня.

Вона відчувала, що мала б плакати, але не могла.

Безнадія та смиренство стали ніби її частиною, коли вона стала свідком смерті Гаррі. Спостерігаючи, як більшість людей, яких вона любила, помирали в агонії, Герміона знала, що її час теж настане. Вона страждатиме.

І ось цей час настав...

Смерть ніколи не лякала Герміону. Вона знала, що існують страшніші речі... Смерть Гаррі була вбивством з милосердя порівняно з тортурами, на які були приречені Візлі, Ремус і Тонкс.

Люціус Малфой стояв за кілька футів від того місця, де була замкнена в клітці Герміона, коли він глянув на Рона та прогарчав:

— Це тобі за мою дружину!

Потім він вимовив прокляття, яке поступово перетворило кров Рона на розплавлений свинець. Герміона спостерігала, як прокляття повільно повзло по тілу Рона, убиваючи його зсередини. Вона була безсила щось зробити, безсила обірвати його муки.

Під час війни Артур Візлі назавжди втратив здоровий глузд через прокляття. Він плакав, навіть не розуміючи, чому йому боляче, не в змозі усвідомити, що помирає.