У кайданах

73

Повітря було холодним, і вітер дув сильно, коли ґраніан мчав через Англію над Північним морем.

Кінь неймовірно швидко рухався в повітрі. На думку Герміони, він був швидшим за фестрала або будь-яку іншу істоту, яка вміє літати.

Вона стиснула руку Драко.

- Прошу, не вмирай. Тримайся, Драко.

Герміона продовжувала шепотіти діагностичні заклинання та перевіряти чи прокляття не розвинулося, чи не було якихось відхилень.

Вони мчали так стрімко й високо, що земля здавалася розмитою. Дівчина відмовлялася дивитися вниз. Вона не могла зараз піддаватися паніці.

- Не вмирай, Драко, - повторила вона, уткнувшись обличчям у його спину.

Її голова пульсувала. Кінь летів далі й далі. Година за годиною.

Відчуття вільного падіння раптом змусило живіт Герміони перевернутися, коли ґраніан з бігу вдарився об землю. Його крила були широко розправлені, підносячи його над землею довгими стрибками, коли він сповільнювався.

Герміона підвела голову й ошелешено витріщилася. Була ніч, і лише півмісяць освітлював небо.

Кінь приземлився у відкритому полі.

Вона стиснула руку Драко, коли вони зупинилися.

- Драко... Драко, ми приземлилися. Я не знаю, як знайти те укриття.

Герміона легенько струснула його, поки не відчула, як він поворухнувся.

- Драко. Я думаю, ми вже на місці.

Він повільно підвів голову.

- Нікс...

Почувся тріск, і з'явився крихітний і дуже стародавній на вигляд ельф-домовик.

- Господар Драко, Нікс не очікував зустріти вас, - сказав ельф. Його голос був скрипучим від віку.

Драко витріщився на нього й нарешті повільно кивнув.

- Візьми коня.

Герміона випустила поводи з пальців. Вона почала повертатися, щоб злізти, але її нога застрягла у стремені. Дівчина почала падати з коня.

- Нікс!

Герміона відчула, як чарівним чином її спіймали, а рука Драко відпустила. Дівчина м'яко опустилася на землю і лягла на траву, надто виснажена, щоб рухатися. Вона дивилася в небо. Над головою яскраво сяяли зірки.