У кайданах

11

Малфой видав слабкий смішок.

— Подобається? — спитав він.

Дівчина перевела на нього погляд. Було легко дивитись на Малфоя зараз, коли страх чи ненависть не застилали їй очі. Головою Герміона розуміла, що він був небезпечним, але її тіло ніяк на це не реагувало. Живіт не зводило від страху. Серцебиття не частішало. Він хвилював її не більше за статую в саду.

— Таке відчуття, ніби я вмерла, — сказала вона. Малфой кивнув, наче подібної відповіді й чекав.

Герміона продовжувала свердлити його поглядом.

— Ти поводишся по-іншому зі мною. Не такий сердитий, як завжди. Чому ти взагалі робиш це для мене? — дівчина насупилася, намагаючись розібратися в причині. Очевидно, вона все ще могла дивуватися.

Чоловік підняв брову і нахилився так близько, що Герміона могла відчути його подих на своїй щоці.

— Я роблю це не для тебе, Бруднокровко, — прошепотів він їй на вухо, — а для себе. Ти зараз взагалі не в змозі відчути різницю. Ефект тимчасовий. Він пройде за дванадцять годин. І через якийсь час у тебе виробиться імунітет. Але зілля має вистачити, щоб ти встигла звикнути до маєтку та його околиць.

Він випростався.

— Бачиш? Нічого. Ні прискореного пульсу, ні пришвидшеного серцебиття. Я можу накликати боґарта або нагнути тебе на столі, а ти й оком не поведеш. Жодного задоволення.

Герміона задумливо кивнула. Якби вона захотіла накласти на себе руки, було б простіше зробити це під дією зілля. Можливо, Малфой не зможе нічого відчути, доки не буде надто пізно.

Його обличчя скам'яніло. Він вказав на двері й мовив:

— Ходімо.

Герміона схопила свою мантію й пішла за Малфоєм надвір. Він зупинився на веранді й спостерігав, як вона самотою спускається сходами. Доріжку почистили від снігу, але Герміонині ноги пронизало холодом, варто було їй ступити вниз. День видався неймовірно морозним.

Вона завмерла на кілька хвилин, намагаючись вирішити, куди піти. Подумавши, дівчина попрямувала до лабіринту з живоплоту. Малфой жодного разу не водив її туди на їх спільних прогулянках. Герміоні було цікаво, чи зможе вона знайти вихід самостійно.

Лабіринт був величезним. Він нагадав їй Турнір Трьох Чарівників. Герміона сумнівалася, що ця жива огорожа спробує напасти на неї чи заховати десь в глибинах лабіринту темних істот. Дівчина прогулювалася в'юнкими, звивистими доріжками, думаючи про зілля, яке Малфой змусив її прийняти.