У кайданах

39. Флешбек 14

 Серпень 2002 року.

Того вечора вони з Малфоєм обидва були не в гуморі. Він навіть не здригнувся, коли Герміона використала чари очищення та не вимовив ані слова, доки вона наносила на його спину мазь з анальгетиком.

— Мала Візлі вижила? — раптом запитав він, підводячись з крісла.

Герміона здивовано поглянула на нього. Вона намагалася зрозуміти, чому він цікавиться станом Джіні. Невже Люціусу потрібне було підтвердження?

Малфой ще не встиг одягнути сорочку та стояв так близько до Герміони, що вона майже відчувала тепло його тіла. Він дивився на неї згори вниз, і його обличчям прослизнула тінь якоїсь емоції, коли вона нічого не відповіла.

— Значить, вижила, — сказав він, відходячи від неї та натягуючи сорочку.

Герміона кивнула, відганяючи оціпеніння.

— Вижила. Але не тому, що твій батько погано старався, — відповіла вона з гіркотою в голосі.

Обличчя Драко стало жорстокішим.

— Сподіваюся, ти не збираєшся вішати на мене відповідальність за дії мого батька. Думаю, мені вистачить моїх власних гріхів, — сказав він стриманим голосом, швидкими рухами застібаючи сорочку.

— Просто я не розумію, чому тебе цікавить Джіні, — зізналася Герміона. Вона не мала сил продовжувати цю розмову.

— Ґрейнджер, можливо, тебе це здивує, та в мене немає особливого бажання ставати свідком того, як помирають твої друзі.

Герміона промовчала. Вона не уявляла, що можна відповісти на це.

— Батько... він... — почав Драко, але завагався та змовк. Його обличчя знову перетворилося на холодну маску. — Забудь.

Герміона відчула, як всередині неї щось обірвалося. Їй потрібно було поговорити з ним. Не дати йому знову закритися. Вона протягнула руку та схопила його за зап'ястя. Драко зупинився та повернувся до неї, на його обличчі застигла маска байдужості.

— Пробач, твоє питання збило мене з пантелику. Я не звинувачую тебе в тому, що зробив твій батько. Просто... — її голос на секунду підвів її. Герміона міцніше стисла зап'ястя Малфоя. — Я знаю, з якою зневагою ти ставишся до всіх Візлі... Але те, що робить Люціус... це просто жахливо.

Якийсь час Малфой нічого не говорив.

— Мені шкода, — нарешті сказав він. — Навряд чи ти повіриш мені, але... Я знаю, що його помста не має жодного сенсу.