Очі такого ж кольору, м'ята та цигарки

Зубна щітка (Вуд)

Трек до розділу - Bad Omens - The death of peace of mind

Коли я прокинувся мені в обличчя світило сонце, я хмурився й не міг розліпити повік. Зі спини мене хтось міцно обіймав, та я був певним, Ден лежав з іншого боку, я знав, що то він, бо спершу тицьнувся у нього носом, а потім висунувши кінчик язика, лизнув його шкіру. Але тоді хто ж позаду?

Трохи очманівши я спробував вибратися, але нічого не вийшло. Тож я зашепотів Бірсакові у вухо, хоч той і спав.

— Дене, прокидайся.

Ніякої реакції. Я подув хлопцеві у шию й ще раз лизнув, той трохи насупився й стиснувши мою руку далі спав.

— Дене, а бодай тебе! Прокинься, — гарячково шепотів я й чіплявся за хлопця. — Дене, мене хтось обіймає!

Від цих слів Бірсак відкривши очі трохи поправив подушку й насупившись запитав.

— Той що?

— Як це "той що"? — спантеличено перепитав я та ще раз спробував вибратися з чужих обіймів. — Зроби щось!

Ден лиш хитро всміхнувся й закрив обличчя рукою аби не світило сонце.

— Бірсак, це чоловіча рука і я не знаю чия вона, тож посунься та витягни мене звідси!

Ден подавив сміх й підвівшись схрестив руки на грудях.

— Нарешті ти — це ти.

Я гучно ковтнув слину й схопивши Бірсака за простягнуту руку вибрався з чужих обіймів. Зі страхом оглянувся на того хто мене обіймав, а тоді кулею опинився за спиною Дена.

— Охриніти! Дерек! — Я верескнув на все горло.

Чорнявий відкрив одне око, щось незрозуміле пробелькотів й потягнувшись своїм жилавим тілом, повернувся на інший бік вкриваючись вкрай зім'ятим покривалом.

Я ще якийсь час витріщався на них обох, в голові запаморочилося, я відкривав і закривав рота, як та рибка.

— Вітаю у моєму світі, Вуд, — хлопець трохи грубо поплескав мене по щоці, а тоді потягнувшись у ввесь зріст, смачно позіхнув.

— Що? Якому ще? Про що ти?

Я дивився на хлопця крізь повіки, які вічно закривалися й запхавши долоні у вже й так розпатлане волосся, розтріпав його ще дужче.

— Не виводь мене, краще піди вмийся. — Ден відвернувся від мене й звернувшись до приятеля почав стягувати того зі свого ліжка. — Скотино, вали вже додому!