Гірко й солодко (Вуд)

298 30 72
                                    

Мене мучили слова Бірсака, — "Я теж скучив". Але поговорити з ним мені так і не вдалося, і це дратувало, до біса дратувало. На мої повідомлення хлопець більше не відписував, хоча не так, він їх навіть не читав. Тож мій настрій зараз був схожим на домашнє вино, яке берегли й тримали у погребі, але раптом виставили на пекуче сонце. Я скоро вибухну.

Якось не дуже зосереджено я зібрав рюкзака у поїздку й зараз стовбичив поряд з головним корпусом університету. Тут ми домовилися зустрітися. Суть поїздки полягала в тім, що нашим головним завданням для здачі іспиту було спроєктувати 3D модель якоїсь визначної будівлі. Себто нам потрібна була купа фотографій і інформації по спорудах архітектурної цінності.

Звісно не хотілося брати щось місцеве і те, що вже разів сто хтось раніше робив. Тому ми з друзями вирішили об'їхати кілька міст та обрати щось вартісне. Попереду були вихідні й хотілося встигнути знайти щось цікаве, саме тому ми вирушали у п'ятницю ввечері. Ми, мається на увазі наша компанія. Себто цієї ляльки з нами не буде.

Та тільки я став тішити себе цією думкою, як під'їхав Ден, і з його машини вийшла Ліндсі. Мене аж дрижаки взяли. От приклеїлася.

— Привіт, пустуне, — привіталася Ліндсі й обійняла Дена за талію. — Не забув свої іграшки?

— Вазелін завжди зі мною, дякую за турботу, — випалив я та показав їй непристойний жест.

Ден спочатку остовпів, а потім торкнувся кінчиком язика свого гострого ікла, як це завжди робив коли замислив щось недобре. А коли Ліндсі його штурхнула він гучно розсміявся.

— Слухайте, ви варті одне одного, може це вам слід зустрічатися, а я б перепочив?

— Так, тобі б не завадило перепочити, — втрутилася двоюрідна сестра Бірсака, котру я не помітив.

— О, ви вже є? — Я оглянувся й помахав друзям привіт.

— Ти справді зможеш вести авто? Нам пів ночі їхати.

Бубоніла Кайлі, а Ден все відмовчувався й вкладав сумки до багажника.

— Так, ми нічого не забули?

Як тільки Лілі це сказала, одразу почулося пихтіння й прокльони. Усі водночас повернули голови.

— Мене, мене заждіть!

Хайлун нісся алеєю ввесь обвішаний сумками з обладнанням для фотографування, й розмахував триногою привертаючи увагу. На голові у нього красувалася панамка, а через шорти до колін й високі кросівки він виглядав коротуном, який зібрався на рибалку.

Очі такого ж кольору, м'ята та цигаркиWhere stories live. Discover now