Очі такого ж кольору, м'ята та цигарки

Сніданок (Вуд)

Як ми й домовилися, о десятій я вже сидів на першому поверсі у кафетерії й занурившись у думи, колупався виделкою у панкейку, який розсіяно залив надто великою кількістю сиропу. Друзі сиділи поряд і жваво снідали вивчаючи наш сьогоднішній маршрут. Бірсака ще не було, я нишком вискочив з номера навіть не досушивши волосся.

Я грузився нічною пригодою, мізки здавалося скоро закиплять. Що то взагалі було? Що зі мною не так? Чому в мене стояк на мого друга? І чому той навіть не здивувався. Здавалося, наче він цього тільки чекав та коли я розрядився, хлопець зник у ванній кімнаті й за кілька хвилин вже вкладався до ліжка дорікаючи на увімкнене світло. Бірсак поводився так, наче щойно нічого не сталося, наче це нормально. Але нормально для кого? Для друзів? Чи для його друзів?

І тут я почав розуміти, що практично нічого не знаю про Бірсака. Не знаю з ким він зависає, коли не зі мною. Не знаю де він зазвичай пропадає, хто набиває йому ті чудернацькі татуювання. Хлопець був загадкою для мене, хоч ми з ним проводили багато часу разом, відкрито говорили на будь-які теми та я ніколи не помічав за ним нічого вкрай дивного. Хоча, якщо пригадати, як він завжди сидить надто близько до мене, торкається плечем чи коліном, перебирає волосся коли я сплю.

З роздумів мене вивів сам Бірсак. Хлопець всівшись навпроти, навмисне штурхнув мене ногами під столом. Він мав вкрай пом'ятий і сонний вигляд. Здається його навіть ранковий душ не розбудив.

— Раночку, — привітався я, та засунув пальці у неслухняне волосся спричинивши ще дужчий гармидер.

— Угу, — тільки й кинув він у відповідь й перемкнувся на розмову друзів.

Хлопець цмулив міцну каву без цукру так, наче то була вода й постійно позіхав. Коли йому подали гарячий круасан, він навіть не взявшись за столові прибори, що було вкрай дивно, розломив його пальцями й трохи поморщив носа, коли розтоплений шоколад потік пальцями. Ден просто їх облизав і продовжив їсти, а я не міг відірвати своїх очей від тих бісових рук, які всього кілька годин тому робили те, чого не слід було.

Бірсак впіймав мій погляд й усміхнувся кутиками вуст й підморгнув. Зніяковівши я впустив виделку, яка дзвінко вдарившись до тарілки полетіла у бік Хайлуна.

— Скотина, ти це навмисно? — Не стримавшись випалив я.

— Це б я мав сказати! — Сердито гарикнув Хайлун й кинув у мене серветкою.

Бірсак розреготався на увесь кафетерій, явно вдоволений виставою та моєю реакцією.

— Що це з вами сьогодні? — Лілі примруживши очі дивилася то на мене, то на Дена.

— З нами? А що з нами не так? — Грайливо перепитав Ден.

— Ну не знаю, — дівчина драматично розвела руками. — Ти сьогодні виглядаєш ще гірше аніж вчора, а от він здається спить з відкритими очима. Чим ви там двоє займалися замість того, щоб спати?

— А хто тобі сказав, що ми не спали? Ми якраз таки спали! — Відповів Бірсак ставлячи наголос на слові "спали".

Я мало не зірвався з місця й не врізав йому по пиці, та Ден мене випередив, очікуючи такої реакції. Його стрункі ноги у вузьких темних джинсах й фірмових кедах міцно обхопили мої ноги. Він притяг мене до себе під столом аби я не підвівся.

— Бірсак, ти скотина! — Я проговорив це одними губами та він мене зрозумів.

— Знову ви за своє, — відповіла Лілі й вдала наче її нудить.

— То куди спершу подамося? — Запитання Кайлі розрядило ситуацію.

Дівчина сиділа поряд з братом та силкувалася не розсміятися. Вона бачила мої марні спроби вивільнити свої ноги.

— Давайте до храму, він тут поряд, а потім я б ще хотів до покинутого помістя поїхати, але це залишимо на вечір.

Хайлун як завжди був поглинутий поїздкою, китаєць аж підскакував на сидінні м'якого диванчика й гортав записи у своєму записнику.

— Тобто ти хочеш сказати, що я сьогодні знову кермуватиму? — Похмуро запитав Ден та взявся доїдати мій панкейк постійно облизуючи пальці від сиропу.

— Навіть не знаю чи це огидно чи якось... — Кайлі не змогла дібрати слова, але я здогадався про що вона.

— Так, я ж говорив про те помістя і ти погодився. Його варто відвідати, — все стояв на своєму Хайлун.

Бірсака явно не тішила така перспектива. Хоч він й безмежно любив свій темно-синій "Камаро" та все ж іноді йому набридало. Хлопець певно почувався одвічним нашим водієм. Скажу вам чесно, авто шикарне, але вкрай тісне й незручне для довгих подорожей... і для цілунків.

Скориставшись тим, що Бірсак відволікся я таки вивільнив свої ноги й копнув його по гомілці. Від несподіванки хлопець підскочивши гучно вдарився коліном до стола.

— Чорт, Вуд!

— Пробач, щось нога сіпнулася, — я розплився у безневинній посмішці й показав йому середнього пальця.

Хлопець навпроти був явно ошелешеним й не міг дібрати слів.

— Так, все! Гадаю ми поснідали, — скомандувала Кайлі. — А ти, вимий руки й виходь, ми чекатимемо назовні.

Тепер вже я вдоволено всміхався й збирав свої речі.