Очі такого ж кольору, м'ята та цигарки

Білі простирадла (Бірсак)

Закінчивши з покинутим помістям друзі вирішили відсвяткувати закінчення важкого та плідного дня. Діставши з "Камаро" каримати, випивку й закуски ми повсідалися на подвір'ї старого покинутого помістя й стали святкувати. Звісно ж розважалися лише вони, а я чи не вперше у своєму житті зненавидів себе через дику любов до автівки, через яку я зараз не міг хоч якось розслабитися.

Вони добряче розважилися, Вуд кілька разів діймав мене й отримав потиличників, та зрештою вечір пройшов непогано. Дорогою назад вони безсовісно дрихли, а мені залишалося мовчки кермувати й поглядати на блондина, який обнімаючи свого рюкзака міцно спав.

Діставшись готелю в якім ми зупинилися я допомагав дістати речі з багажника, а Вуд все стирчав у автівці й з чимось там вовтузився. Хлопець мене дико дратував після його витівок та кинутих ним фраз. Хотілося врізати йому по пиці.

— Ліаме виходь, інакше закрию тебе в автівці, — я нервово крикнув й захлопнув багажника.

Блондин ще якусь мить пововтузився та все-таки вибрався назовні. Хлопець провів поглядом трійко сонних студентів які зникнули за дверима готелю й обіпершись на теплий і вкритий дорожньою пилюкою капот, мовив:

— Дене, чого ти сердишся? Ти сам винен, що не дозволяєш іншим сісти за кермо старого "Камаро".

Схоже хлопець вже трохи отверезів, бо його язик перестав заплітатися, але все ж погляд був трохи розсіяним.

— Та ні, Вуд, справа не в Камаро, а в тобі.

— У мені? — Перепитав блондин й тицьнув пальцем собі у груди.

— У тобі, — повторив я та підійшов до хлопця.

Блондин розсміявся й притяг мене за сорочку до себе, заглянув у вічі, й поцілував спочатку ніжно й солодко, а потім прикусив сережку на моїй нижній губі, щось гмикнув й відіпхав. Злізши з капота він закрокував до входу готелю і гукнув.

— Бірсак, годі там стовбичити, ходімо, я хочу дещо спробувати.

Наздогнавши Вуда біля дверей ліфта й зайшовши слідом, потріпавши вимащені штани, від запиленої автівки, на його сідницях я спантеличено перепитав:

— Що спробувати? Ліаме, я тебе зовсім не розумію. Що ти...

— А мене й не треба розуміти.

Хлопець зашепотів свою відповідь мені у вухо, смикнув за рукав. Та я зрозумів, що він мав на увазі лиш тоді, коли Вуд тицьнув у мою долоню те саме маленьке упакування, котре сьогодні не виходило з моєї голови.