Очі такого ж кольору, м'ята та цигарки

Початок кінця (Вуд)

Трек до розділу - Yultron & shYbeast - Got the Blood

Наступного ранку Бірсак підвіз мене додому. Дорога зайняла близько двох годин і це з його шаленою їздою, ніби на перегонах. Здавалося, наче цьому хлопцеві більше ніяка автівка не скориться, окрім такого ж шаленого темно-синього "Камаро".

Зараз цей монстр стояв прямісінько навпроти мого будинку, а жовте листя падало на його темний капот. Хотілося витягти старий дзеркальний фотоапарат та зробити кілька фото. Хоч і погода була паршивою. Небом пливли рвані, важкі сірі хмари, які шарпав сильний вітер, зате де-не-де пробивалося сонце. Певно, як і у моїй голові, жевріла така ж пошарпана надія, от зараз я зайду у ці двері й мені нічого не буде, цього разу обійдеться.

Я зітхнув та поцілував Дена на прощання.

— Ти так зітхаєш, наче стримувався пів року, — сказав хлопець.

Він спробував вже вкотре пригладити моє розпатлане волосся.

— Знав би ти що мене чекає, не жартував би зараз.

Я надув щоки й ущипнув Дена за бік. Хлопець був без куртки, бо в "Камаро" надто сильно працювала пічка.

— Та годі тобі. Що брат тобі зробить коли Пол вдома?

— О, я не через Бреда хвилююся, — відповідаючи я відкрив двері автівки й вибрався назовні.

— Що?

Я не став вдягати куртки, подув холодний вітер, тому накинув каптур від светра собі на голову. Ден спантеличено дивився на мене, перехилившись через сидіння на якому я щойно сидів.

— Не жени, Бірсак. Я не хочу аби мені за годину телефонували копи й говорили, що зіскрібають твої мізки з асфальту.

— Як скажеш, татку.

Ден всміхнувся своєю диявольською посмішкою, яка говорила: "Ти ж знаєш, я все одно відірвуся". Я всміхнувся у відповідь й закрив дверцята.

Напівдорозі до будинку я оглянувся. "Камаро" все ще стояв на місці. Я дещо пригадав й витягши телефон з кишені худі, швидко набрав повідомлення:

(Серйозно кажу, не жени. Якщо ти вб'єш м'яту, я іншої не куплю.

P.S. Заглянь за сидіння.)

За кілька секунд прийшла відповідь.

(Вуд, я говорив тобі, що кохаю? 😈)