Порятунок в обіймах

1 глава

- Катю, що сталося, що з твоїм голосом. - стривожений голос подруги звучав по ту сторону телефону, я швидко йшла в сторону свого будинку майже весь час оглядаючись назад.

- Ксеню, якщо ти стоїш то сядь, тому що це повний крінж, - я зупиняюсь по серед тротуару під одним із ліхтарів. - Ксеню, я поцілувала його.

- Кого його? Не говори загадками.

- Нашого молодого професора, який в нас теорію веде, ну який ще тільки сьогодні приїхав.

- Ні, Катю скажи, що це жарт він і так тебе терпіти не може.

- Знаю тому сподіваюсь, на те що він не бачив мого обличчя, там було темно.

- Куди ти зараз йдеш?

- В церкву свічку за упокій своєї душі ставити або краще одразу в монастир подамся, тому що цей Король зжере мене з кісточками і не подавиться.

- Ти запропонувала йому свою руку та серце. - нагадує мені подруга я чую як вона сміється, але мені чомусь не смішно, зовсім не смішно.

12 годин тому

Я жахливо запізнювалась на теорію, по дорозі взяла собі каву і з нею у руках почала підійматися сходами, молячи про те, щоб не запізнитись ще більше.
Швидко підіймаючись сходами я на ходу запихаю в рюкзак свої навушники.

Удар, чиясь рука на моїй талії, звук падіння пластикового стаканчику та тепло в районі грудей.

- Чуєш герой сліпака, відпусти мене зараз же. - хлопець років двадцяти чотирьох обережно відпускає мене я машинально роблю крок назад.

Оглянувши свою білу сукню на якій красувалась коричнева пляма від кави, я закотила очі, мені хотілось стукнути чимось важким цього бовдура.

- Пробач можливо це можна якось залагодити. - каже він дивлячись на мене своїми карими очима, по спині біжать мурашки, з таким холодом в очах на мене ще ніхто не дивився.

- Залагодити? Якого біса ти не дивишся куди йдеш. Ти врізався в мене, я розлила свою каву через тебе і тепер я ще більше запізнююся, залагодити це можна лише твоїм зникненням, морозильна камера.

Від здивування його брови піднялись верх, здається він збирався щось сказати, та я забрала у нього цю можливість.

- Я знайду тебе, і ти оплатиш хімчистку цієї сукні, дорогенький.

Доведеться переодягнутися, в роздягальні пусто, я спокійно переодягаюсь в чорні велосипедки та білу футболку. За декілька хвилин я стою перед дверима аудиторії і готуюсь виправдовуватись перед Ольгою Вікторівною.

- Ольга Вікторівна я не винна просто один козел збив мене на сходах, і... - я замовкаю дивлячись на того самого хлопця який мене збив.

- Ви запізнились, - говорить він, його голос розноситься ехом по всій аудиторії. - Я ваш новий професор, буду вести у вас теорію. Ваше прізвище панянко.

- Кохана. - кричить хтось з аудиторії.

- Показувати свої почуття будете за дверима тут від цього утримайтесь.

- Моє прізвище Кохана, - кажу я з кожним моментом відчуваючи все більше огиди до нового вчителя. - Кохана Катерина Олександрівна.

- Дивне прізвище. - я чула це тисячу разів, але чомусь мені не сподобалося як це звучало з його вуст.

- Тоді одружіться на мені, - кажу я і серйозність мого голосу лякає навіть мене саму. - Я візьму ваше прекрасне прізвище і ви більше не почуєте мого. Як на мене не така вже й велика проблема, і ідея не погана.

Уся аудиторія з великим зусиллям стримує сміх, а я не відвожу очей від нього, невже він нічого не відповість на це?

- Через тиждень на моєму столі повина буде стояти ваша робота, тему роботи я дам після пари. Дванадцять листків А4, весь текст повинен бути написаний від руки, також прикріплені фото зроблені вами особисто. За кожне запізнення та неповагу, ви будете виконувати такі роботи.

- Тоді ви ваша високосте, тільки те й робитимете, що розглядатимети мої роботи. - я посміхаюсь йому найжахливішою посмішкою на яку здатна сьогодні і прямую до свого місця поруч з вікном.

Уроки теорії мені ніколи не подобались, але зараз здається вони стануть справжнім пеклом в якому чорт не я, а містер морозильна камера зі своїм холодним поглядом темно карих очей. До біса сексуальним тілом та міцними руками які з легкістю можуть впіймати тебе коли ти падаєш.

Якого біса? Про що я думаю? Хай йому грець, Катю прийди в себе які до біса руки...