Даочжан легкої поведінки та його високопоставлена підстилка

Розділ 170. Жага до життя

На що б там не розраховував Сьомий, прокинувся він від відчуття чогось холодного і мокрого на своєму обличчі.

- Ви досить швидко оговтались. Зважаючи на тяжкість поранення, це дуже добре, - пролунав голос поряд з даосом, тільки-но той відкрив очі. - Моє ім'я Чен Чен, дуже радий знайомству.

- Навзаєм, - відповів Сьомий. Він нарешті зрозумів, що спричинило ті дивні відчуття. Голова палацу Юлань ретельно промивав його рану та очищав обличчя чоловіка від крові. - Де Сін Цзюань?

- Не турбуйтесь, з паном Сіном все гаразд, вони з настоятелем Фаном займаються лікуванням пана Мея, - відзвітував Чен Чен.

"Повернувши собі статус вчителя Сін Цзюаня, я безперечно став більш поважним", - не без задоволення подумав даос, а тоді запитав:

- Яка ситуація з бунтівниками?

- Діставшись до збройової кімнати, ми з настоятелем Фаном одразу повернули собі мечі, тож вирішили спробувати привести підмогу. Але на шляху нам трапилося так багато супротивників, що ми ніяк не могли пришвидшитись. Пробачте за те, що нас так довго не було.

- Але ж підмогу ви привели? - поцікавився Сьомий.

- Так, звісно. Вони займаються непритомними адептами палаців Шисуань та Чахуа. Пана Су та генерала Шао вже узяли під варту, проте пану Ді з двома супутниками вдалося покинути палац непоміченим.

- Ще б пак, - хмикнув даос. - Іншого я від нього і не чекав.

- Ви що, знайомі? - здивовано запитав Чен Чен.

- Не з власної волі, а з тієї причини, що ми брати, - тоном втомленої людини зізнався Сьомий.

- Оце так! А панові Сіну про це відомо? - захоплено вигукнув голова палацу Юлань.

- Ну, звісно ж, відомо, - даос глянув на Чен Чена так, що йому одразу ж стало незручно. Тож чоловік поспішив виправити ситуацію:

- Пане... пане Сьомий, прошу вибачення, я не хотів ставити під сумнів рівень довіри між вами та вашим учнем. Більше нічого питати не буду, тож можете спокійно відпочивати. Якщо щось знадобиться, тільки скажіть, і я одразу допоможу.

- Взагалі в мене є одне прохання... - задумливо мовив Сьомий, а тоді ледь помітно посміхнувся.

***

- Голова ордену Сін, я намагався його зупинити, проте... - увірвавшись в одну з кімнат палацу, жалібним тоном звернувся до Сін Цзюаня Чен Чен.