Я мало що пам'ятаю з вчорашньої ночі. Представники всіх неблагих дворів відбивали шалений ритм у запальних танцях. Лилося вино. Звучала музика.
Я сиділа, спостерігала, спостерігала, поки не знудило. Потім напилася, танцювала з принцом Валеріоном, танцювала з лордом Бракеном з Двору Мохів, танцювала з фавнами, сатирками, знову пила і знову танцювала..
А потім прокинулася в покоях правительки Двору Прибою.
Леді Сівелла мала чарівну зовнішність, проте, я не мала щодо неї жодних планів,тим паче таких.
Я вилізла з під ковдри, і, не дивлячись на заперечення леді Сівелли тихенько потрусила в свої покої. Сонце стояло в зеніті, отже, я мала час на сон, тепер вже наодинці.
Прокинувшись, коли в небі вже виднівся місяць, помітила на туалетному столику пакунок. На оксамитовій подушці лежало надзвичайної краси намисто, унизане великими каменями кварцу, і записка.
«Воно чудово підкреслить твою красу, до того ж, поєднається з тим симпатичним перснем.
С. »
Лайно, я зовсім не планувала таке завершення святкувань!
Наспіх одягнувшись, я зібралась навідати Луміору.
У мене були питання.
Кинувши останній погляд у дзеркало, я вирішила одягти подарунок леді Сівелли. Намисто й справді чудово поєднувалося з перснем.
Схвильована нічними пригодами, я влетіла в покої королеви, навіть не постукавши і одразу ж закам'яніла.
На стільці напроти матері сидів принц Валеріон. Схвильований принц Валеріон.
— Я прошу пробачення — прошепотіла я, повернувшись до виходу.
— Стій. Сідай. — нахмурившись, вказала на стілець королева.
Я, приховавши здивування, слухняно сіла.
— Ти вчасно. Я саме розповідаю синові, чому ти насправді їдеш у Двір Морзного Світанку.
Я ледве не впустила щелепу. Вона вирішила розказати принцу, що я — ніяка не фрейліна? Чортівня.
