Куточки моїх губ задоволено припіднімаються, коли продавчиня передає мені плюшку з вишнею.
— Ти все ще не пробачений. — на хвильку скривившись шепочу я.
Хатор зітхає, змахуючи руками :
— Святі угоди, і як відьма терпить тебе вже майже сотню років?
Я припіднімаю брову, немов, і що тут терпіти, й мовчки прямую у бік нашого тимчасового пристанища. Вже россвіло і я б не проти поспати.
Підіймаючись сходами під несинхронне хропіння, що лунає з кімнат, я ловлю себе на думці що не відчуваю огиди.
Так, щоб його, я мрію про окрему кімнату, ліжко і ванну, але це відчуття свободи неймовірне. Їм те, що хочу. Роблю що хочу. Трахаю кого хочу. Це абсолютно фантастично.
Хатор лишився внизу. Відкриваючи двері кімнати, бачу, як мирно соплять Кас і смертна. Катаріни тут, хвала королеві, немає. Фух.
Судячи по мірі роздягеності і позі дівчат, роблю висновок, що часу вони дарма не втрачали.
Тихо пирхаю і лягаю на свій солом'яний матрац.
Забудьте все, що я казала про свободу, ці срані матраци і чужі ноги просто жахливі. Попри відразу, втома допомагає провалитись у неспокійний сон.
***
Просинаюсь від немилосердного стусана миском чобота під ребра.
Розплющую очі, уявляючи, як жорстоко вб'ю цю ранню пташку і здивовано завмираю.
Хатор?
— Підйом, принцесо.
— Що-о? — хриплю, потираючи очі.
Він тихо сміється :
— Підйом. Одягайся й чекаю тебе в кабінеті.
В цьому притоні є кабінет?
Я припіднімаю брову у німому запитанні, й він додає :
— Останні двері прямо по коридору. Швидко.
Принц виходить, як тільки-но я збираюсь виразити всю свою до нього повагу.
Наспіх накидую сорочку й натягую штани, тихо лаючись. Селена і Кас все ще сплять, коли я вислизаю з кімнати.
Я бреду по довгому і запиленому коридору, міркуючи, що могло знадобитись засранцю з самого ранку.
Нарешті відкриваючи двері кабінету, потрапляю у напівзакинуту кімнату.
Довкола простенького столу стоять п'ять стільців. На столі розкладена карта дворів, поруч стоїть чорнильниця і купка паперу, скраю на брудній таці стоять такі ж брудні кубки і пляшка йолю. У повітрі клубами літає пил.
Сідаю.
