II. II. Вижити

12 1 38
                                    






Роздратовано струшую з себе попіл. Через магію мій одяг згорів, поки я спала.
Рани від кайданів почали помалу заживати, чому я невимовно рада — ту ніч дійсно не пережила б.

Неприємний горілий запах викликає бажання настіж повідкривати вікна. В моїй комірчині їх нема зовсім.

Без стуку у двері входить сатирка в домотканій сукні, і я перелякано прикриваюсь простирадлом.

Мій жест змушує її неприязно скривитись, коли сатирка починає говорити:
— Ти супроводжуватимеш Його Величність. Цієї ночі Дуїн, ідіотко. За кілька годин тебе почнуть готувати до свята.

Різко розвертаючись на місці, сатирка прямує до дверей, цокотячи копитцями, та різко зупиняється. Подумавши кілька секунд, мовить :
— Одягнись. В шухляді є сукня. — й виходить.

Яка мерзота. Звісно, з усіх ролей для мене обрали якнайпринизливішу.

Відкриваю шухляду, сподіваючись знайти там щось більш менш пристойне. Дістаю широку ткану сукню, що більш нагадує мішок для овочів.

Жах, — думаю я, але потім згадую, що це ліпше за смерть. Не час розкисати, час носити бридотні сукні з лахміття.

Без ентузіазму натягую на себе одяг і плюхаюсь назад у ліжко. Почуваю себе так, ніби безпробудно пила останні пів року.

У кімнату вривається піксі — знову без стуку –  й верещить, що я маю вже закінчувати роботу на кухні.
Цілком її ігноруючи, я підвожусь на ноги й плентаюсь слідом.

Спускаємось у напівпідвальне приміщення — це і є кухня. Над столами метушаться сотні фейрі, чути лягз ножів і стукіт тарілок — тут у розпалі підготовка до свята.

Піксі наполегливо дає мені в руку ніж, і я на секунду думаю, що могла б засадити цей ніж прямо в її худу шийку, та ця думка швидко мене покидає — проклята слабкість. 
Вона відправляє мене до троллихи Ненсі, що всім тут заправляє.

Мене змушують різати овочі. Багато овочів. Сотні і тисячі клятих гарбузів, огірків та іншого лайна.

— Рухай сракою, нікчемо! — верещить троллиха прямо мені у вухо, змушуючи мене здригнутись.

— Де в неї срака? — пирскає згорблений огр, що обробляє мʼясо, і решта робочих заливаються реготом.

Коли ноги вже не тримають стомлене тіло, піксі вихоплює ніж з моїх рук і штовхає в спину у напрямку виходу.

Двір Морозного СвітанкуWhere stories live. Discover now