— Я її не трахав. — всміхається Хатор, струшуючи пилинки з власної сорочки.
— Ага. Сиділи і говорили про погоду. Вірю. — я
злюсь. Страшенно злюсь.
— Послухай. — ми сидимо на його ліжку, і я, мов дитина, хитаю босими ногами. — Вона найтупіша з дівиць у борделі, а я хотів дізнатись, чи безпечно нам тут залишатись. Так от, перевертень на ім'я Бран Хайвуд вишукує тут Селену по наказу Робіна.
— То він перевертень? — ахаю я, витріщаючи очі.
— Ти його знаєш? — помітно напружується принц.
— З ним я напилася тієї ночі. — тихо сміюсь.
— Щоб тебе..Ліріє Бріар. — шипить він, повертаючись до мене.
Тепер ми сидимо один навпроти одного.
Він різко нахиляється вперед, цілує мене.
Я інстинктивно відповідаю на поцілунок, забуваючи дихати. Прикусую його нижню губу, на що він тихо мурчить.
Здоровий глузд змушує мене відірватись від його губ. Я витираю свої вуста тильною стороною долоні, підіймасюсь з ліжка, шепочу :
— Випадковість і ніщо більше. — й покидаю нашу кімнату.
Кассандра, що досі сидить внизу, дивиться на мене з прищуром, а потім шепоче :
— Твої губи припухли, волосся сплутане.. Ти що, втекла від сексу?
Пирхаю :
— Я втекла від Хатора. Треба роздобути їжі.
Відьма підіймається, передає мені глиняну чашу :
— Пий.
Рідина у чаші темно-кров'яного кольору.
Я напружено шепочу :
— Це що? Навіщо?
— Моя кров. Зачарована. Гряде щось нехороше, а я повинна тебе захистити, королево.
— Я не королева! — роздратовано шиплю, повертаючи горнятко Кассандрі.
— Ти королева Півночі. Пий, Ліріє, і не смій мені перечити. — холодним, сталевим голосом відповідає мені відьма. — Тебе не зможуть зачарувати, поки в тобі моя кров.
Я зітхаю:
— Знову відкривала Око? Що саме ти бачила?
Кас кривить губи, повертаючи чашу в мої руки :
— Я не бачила нічого конкретного, але.. насувається нехороше. Дуже, дуже нехороше.
Знаючи, що Чорна всього лиш захищає мене, як і належить відьмі, я одним великим ковтком випиваю вміст чаші й облизую губи.
