За годину, проведену у муках вибору суконь, ми нарешті насолоджуємось чаєм.
Колись Смарагдова вітальня була моєю улюбленою кімнатою в домі — багато свічок і меблі з темного дерева створюють особливий шарм.
— Розкажи мені все, кішко. — шепоче Кассандра, пестячи власне волосся. — Що відбулося півстоліття тому? Чому втекла?
Я зітхаю, вдихаючи аромат м'ятного чаю.
— Не впоралась із власними страхами. Втекла, як боязливе щеня, і , певне, то найгірша моя помилка.
— Як так вийшло, що ти у свиті принца? Коли пташечки принесли звістку, я ледве не впала. Вмієш ти дивувати, любонько. — сміється відьма.
— Кому, як не тобі, знати що коїться в столиці. Луміора послала шукати зрадника по всьому Неблагому двору, і принц приїхав дуже вчасно. Королева сказала, мов у його дворі зрадник, збирай речі, їдь. Вибору то й не було, королівський наказ. Я натрапляла лиш на крихти, а тут ці ідіоти з мечами, що перерізали пів замку — я й втекла. Знову. — я роблю ковток пряного чаю, посміюючись.
— То ти, кішко, не знаєш? Військо Благих у безіменних обладунках штурмувало Сіверн.
— Звідки..
— Пташечки. Про все мені доповідають пташечки, кішко.
Я хмурюсь, зручніше влаштовуючись на диванчику, і чую скрип дверей вітальні.
«В такі моменти важливо контролювати м'язи обличчя» — нагадую я собі, витріщаючись у двері.
— Хатор..? Якого дідька?! — кричу я на Кассандру, що намагається не луснути.
— Доброго..ранку, певне. — кривиться феєць.
— Відьмо, ти могла сказати. — шиплю я на давню подругу.
Подає голос Селена :
— Я не розумію нічого, окрім того, що ми врешті решт дістались.
— Життє. — відповідаю я, кривлячи губи. — А тепер, панове, поясніть на милість, що всі ви забули у мене вдома.
— Після того як ти втекла, подруго, я вирішила не їхати. Думала, повернешся швидше, ніж за п'ятдесят років. — шипить вона у відповідь. — за маєтком комусь треба приглядати, знаєш?
Кассандра здається милою рівно доти, доки не розлютиться. Страшна у гніві Чорна відьма.
— Ви зараз же поясните мені все, негайно! — зривається смертна.
Здається, я перший раз бачу її такою.
