— Треба розкласти ватру. — мовить Кассандра, коли сонце спускається за горизонт.
Я сонно потираю очі, сподіваючись, що хтось вже приніс дрова.
Хатор складає і запалює вогнище. Ми мовчки насолоджуємось теплом багаття.
Селена дістає з кишені флягу, зливає воду в шкіряний мішечок і сипле туди щось.
— Оо ні, тільки не гоблінський чай! — сонно буркочу я.
Смертна криво всміхається :
— Спокійно. Це чабрець.
Я полегшено видихаю і простягаю ноги. Земля холодна — сидимо на плащах.
Помалу проривається сніг, в горах виє вітер.
— Як довго ще їхати? — цікавлюсь, спостерігаючи закипання чаю на вогнищі.
— Твою ж.. наги. — шипить Кассандра, підскакуючи на ноги.
Я чую характерне шипіння і автоматично витягаю клинок з голенища.
— Що за наги..? — шепоче смертна, повільно обертаючись. — Якого біса ви не попередили про існування чорних безликих напівзмій? Щоб вас..! — кричить вона, відповзаючи назад.
— Аби нас хто попередив про їх тут
присутність. — сухо відповідає відьма.
— Ecte..ecte amatur miae! — шепоче Кас, коли перша істота кидається вперед, і наг падає, виючи від болю.
— Що вона говорить? — питає Селена, зацікавлено кліпаючи.
— Чари Чорних відьом. Давньофейською.
Два наги, що лишились, підповзають ближче, тягнуть кігтисті лапи до нас.
Хатор заносить меч, відрубуючи чорну кінцівку, і наг злісно хрипить.
Його сородич кидається на мене. Я метаю кинжал.
Кассандра, бачачи це, сердито шипить, згинаючи пальці :
— Ueen cor loa.. tiee.
Хруст.
Голова істоти відривається від тіла і падає в пожухлу траву.
Я підходжу, вириваючи кинжал з темної плоті, й втираю його рукавом.
Хатор якраз закінчив з іншим.
— Трясця. Чай ледь не скипів. — кривиться Селена, знімаючи окріп з вогню.
— Цікава штука ці твої заклинання, відьмочко..— муркоче принц, сідаючи назад на плащ.
