Я відриваюсь від губ Хатора, важко дихаючи.
— Відпусти. — шепочу, легенько штурхаючи його за плече, і він обережно ставить мене на землю.
— Час звідси вибиратись. — мовить Хатор, прямуючи у коридор, і я слідую за ним.
Судячи з усього, ми далеко під землею, адже вогнекамінь залягає на достатньо глибоко.
— Як ти дізнався про це місце? — цікавлюсь я, намагаючись наздогнати принца.
— Випитав у Маргарет. Вона казала, це прекрасне місце для усамітнення і естетичної насолоди. Вирішив показати його тобі.
— Бідолашна принцеса. — з награним співчуттям відповідаю я, і Хатор легко всміхається.
Раптова нестача повітря в моїх легенях змушує серце битися в шаленому ритмі.
Мене душять. Ззаду. Намагаючись вирватись, б'ю нападника в живіт.
В очах починає темніти, і я ще раз б'ю щосили. Сталева хватка трохи слабшає, і мені вдається вирватись.
Обертаючись, бачу, як в руках Хатора ламається трахея незнайомця.
— Жорстоко. І красиво. — хриплю я, відновлюючи дихання.
— Мав надію врятувати тебе, як справжній герой, але знову забув що ти Лірія чортова Бріар. — всміхається принц, витираючи руки сорочкою.
Я хрипло сміюся.
— Ти у порядку? — питає він, стурбовано мене оглядаючи.
— У повному. — байдуже відповідаю, відштовхуючись від стіни, що стала моєю тимчасовою опорою.
— Стій. — шепоче він, і я покірно залишаюсь на місці.
Мене дратує звичка беззаперечно слухатись клятого Хатора Ейві. З цим треба щось робити.
Принц підіймає мої спідниці, і я шоковано ахаю, готуючись продемонструвати весь свій запас лайливих слів. Його пальці проводять по внутрішій стороні мого стегна, і я завмираю, очікуючи, що буде далі.
Долоня Хатора мандрує до ножен, закріплених на стегні. Він дістає звідти кинжал, рукоять якого прикрашає рубін розміром з око, і опускає спідниці назад.
— Клятий обломіст. — ображено шиплю я, обтрушуючи невидимі пилинки з сукні.
Хатор сміється, клацаючи мене по носу :
— Треба ж тебе якось захищати.
