— Тихіше.. Я поруч. — шепоче на вухо Кас, обіймаючи мене за плечі.
Кошмари, паніка..
Знову. Як в дитинстві.
Кассандра все знає. Вона розуміє. Коли вона поруч, мені не треба говорити багато дурних речей, щоб пояснити, що відчуваю.
— Якщо так, ти поїдеш.
— Поклич Хатора. — хрипло шепочу я, обіймаючи власні коліна.
Відьма киває, підіймаючись з мого ліжка :
— Я принесу тобі чаю. — і йде.
Насилу підіймаюсь, прямую до дверей. Хочу погуляти в саду. Провітрити голову — життєва необхідність. Стискаю пальцями дерев'яну ручку й виходжу в коридор, в обличчя віє холодом.
Інстинктивно обертаюсь і завмираю, відчуваючи слабкість в колінах.
Біжи.
Хтось видряпав на моїх дверях «Біжи.»
Вихрем залітаю назад в кімнату, зачиняючи за собою двері.
— Треба прийняти ванну. Треба заспокоїтись. — бентежно думаю я, ховаючи лице в долонях.
Так. Ванна.
Я з насолодою занурююсь у прохолодну воду.
М'язи помалу розслабляються.
Чую, як відкриваються двері з вітальні.
— Кликала?
Хатор.
— Заходь. — шепочу.
Я сиджу в холодній воді, обіймаючи власні коліна руками. Довге темне волосся розметалося по спині і тілу, і тепер, я, мабуть, схожа на келпі.
— Мені погано. Принц Фінн сказав, що на мене полюють. В мене кошмари. На дверях з коридору надряпано «Біжи». Страшно.
— Вірю. — шепоче він, сідаючи на край мармурової ванни.
Я схлипую, і на моїх очах з'являються сльози.
Вперше за свої майже сто я плачу при комусь.
— Це, щоб тебе, принизливо. — хриплю я, витираючи сльози долонею.
Принц м'яко всміхається, розтираючи в руках мило. У повітря просочується тонкий запах лаванди й розмарину, не враховуючи стійкий винний шлейф Хатора.
— Повернись. — шепоче він, і я розвертаюсь спиною до нього, відкидуючись назад.
Хатор обережно намилює моє волосся, масажуючи шкіру голови пальцями. Це приємно.
