Я сиджу у кріслі спільної вітальні, склавши ноги на чайному столику, і в піввуха слухаю розповідь Кассандри.
—..так от, треба би перевірити, що в нього там у листуваннях.
Я позіхаю, витягуючись в кріслі.
— Ти мене слухаєш взагалі?
— Ні. — преспокійно відповідаю я.
— Тебе хотіли вбити, ідіотко! — гримає відьма, і я розумію, що вона права.
Отже, щось про листування королівського казначея Флоріана.
Сьогодні зазирну в його покої, поки Кас відволікатиме казначея розмовами про погоду і чай.
— Де зараз Селена? — питаю я, стримуючи бажання позіхнути вдесяте.
— Пішла спати. — спокійно відповідає Кассандра.
— Що між вами?
Губи відьми розтягуються в хитрій усмішці :
— Ми спимо.
— Це я помітила. А далі..? — пирхаю я.
— А далі вже тебе не стосується. — різко похмурнішає Кас. — Тобі треба пробратись у покої Флоріана, думай про це, а не з ким я сплю.
Погляд відьми проходиться по моїм стегнам :
— Він що...тебе вкусив?
Я стримую бажання залізти під столик.
— Ти хоч знаєш, що це значить?! Святі угоди, Ліріє, він позначив тебе як свою..
— Тихо. — шикаю я, і Кас дує губи. — Щодо Селени.. я знаю тебе краще, ніж ти думаєш. — знизую плечима я, підіймаючись.
Кассандра сумно всміхається, прямуючи до виходу. Поки вона знайде Флоріана, я маю принаймні одягтись :
— Ще раз зайдеш в мої покої без дозволу, писок відкушу.
Відьма пирхає :
— І зніми цю сукню, щоб тебе.
Вона затримується в дверях :
— У тебе п'ять хвилин. — і йде.
Я заходжу до себе, здивовано відмічаючи, що Хатор вже прокинувся.
Нічна сукня ледве доходить до середини стегна. Я спиною відчуваю погляд принца, відкриваючи шафу.
Потрібна проста повсякденна сукня.. ця.
Я обираю сукню кольору смарагду з неймовірної краси корсетом.
На подолі вишита сцена танцю фавнів з книги Фе.
