Швидка трансміграція. Частина 1 (Записи Гравців та Хостів)

1.25

Коли гарний шкільний лікар прокинувся, його погляд був порожнім і спантеличеним. Він не пам'ятав, де знаходиться. А коли згадав сів на дивані і ахнув від болю.

— Ви прокинулись... — почувся слабкий голос. Шкільний лікар обернувся і виявив, що позаду стоїть дівчина. Вона тримала миску і їла локшину.

— Ти хто? — Лікар рефлекторно потягнувся до пістолету на поясі. Почав обмацувати те місце, де він мав бути, але знайти не зміг. Він навіть знову торкнувся рани і відчув такий біль, що краще померти.

Нін Шу проковтнула локшину і моргнула, дивлячись на нього. Куточки її рота сіпалися. Він був тут, щоб влаштувати комедію?

— Ти взяла щось моє, чи не так? — Шкільний лікар із похмурим виглядом подивився на Нін Шу, а потім його шлунок забурчав.

— Ох, я згадав тебе. Ти та дівчина, яка допомогла мені вчора дістати ту штуку. Ха-ха-ха-ха, — засміявся лікар, — Зроби мені теж миску локшини.

Нін Шу погодилася, зневажливо скрививши губи, і пішла готувати локшину. З його життєвими силами все гаразд, якщо він зміг прокинутися наступного дня після такої крововтрати.

Нін Шу поставила локшину перед ним:

— Хм, дядьку... — почала вона діловим тоном.

— Я виглядаю таким старим? У школі всі дівчата називають мене "старшим братом". — Шкільний лікар підчепив трохи локшини та спробував її.

— Те, як я звертаюся до вас, не має значення. Ви важко поранені, вам слід піти до лікарні, — Нін Шу не хотіла дозволяти цій небезпечній людині залишитися в її домі.

Шкільний лікар посмакував і сказав:

— Смак не дуже. Агов, ти щось сказала? Я не розчув.

Нін Шу: Такий безсоромний.

— Просто зосередьтеся на їжі, — вона закотила очі.

— Точно, ти взяла мою річ, чи не так? — запитав лікар, — Віддай її мені. Така маленька дівчинка, як ти, не повинна грати з такою небезпечною річчю.

Знов побачивши витончену та елегантну манеру спілкування шкільного лікаря, Нін Шу відчула бажання плюнути йому в обличчя.

— Що? Я нічого не брала. — поспішно відповіла вона, — О, ви, мабуть, говорите про приховану зброю. Я її сховала, зараз принесу.

Нін Шу дістала коробку з-під столу і передала шкільному лікарю. Ця зброя була повністю чорною, кільцеподібної форми з гостріми кутами по всьому зовнішньому краю. Вона випромінювала слабке світло.

Шкільний лікар глянув на Нін Шу, потім оглянув предмет. Прибравши його, він простягнув руку і знову подивився на Нін Шу.

Нін Шу глянула на простягнуту руку. То була груба рука, вся в мозолях від важкої роботи. Вона не пасувала його привабливій зовнішності.

Нін Шу простягла руку і потиснула:

— Привіт-привіт.

Шкільний лікар відкинув руку і сказав:

— Мені потрібен пістолет. Куди ти поклала мій пістолет?

Нін Шу подивилася на нього з тривогою і запитала:

— Як тільки я його віддам ви вб'єте мене, щоб я назавжди замовкла, чи не так? Старший брате, візьміть до уваги, що я врятувала ваше життя, ах. Ми, діти Цзяньху, відплачуємо за доброту і мстимося відкрито. Між нами немає ненависті чи образ, тож давайте просто забудемо цю зустріч і залишимо її в Цзяньху.

— Що ти, в біса, мелеш? Я можу позбутися тебе навіть без пістолета. Використання пістолета проти тебе — це марна трата набоїв. Швидше віддай мені його, — роздратовано сказав лікар. Він насупив брови, випромінюючи дуже відштовхуючу ауру.

Його ставлення перегорталося так само швидко, як сторінки книги. Нін Шу подивилася на його крижаний вираз і пішла за пістолетом. Передаючи його вона не забула пояснити:

— Я просто подумала, що надто небезпечно залишати у вас пістолет. Що, коли він випадково вистрілить? Це єдина причина, чому я його прибрала.

Шкільний лікар узяв зброю і заткнув її в чобіт, не зважаючи на слова Нін Шу. Він підвівся зі словами:

— Дякую за вчорашнє. Я вже йду.

Нін Шу спостерігала, як він йде до дверей. Він взагалі не виглядав пораненим. Якби не той факт, що вона сама вчора витягала ту штуку з його тіла, то не повірила б, що він поранений.

Вона відчинила двері і сказала шкільному лікарю з посмішкою:

— Дядю, бережіть себе.

Будь ласка, ніколи не повертайтеся.