Сестра Венздей

6. Місце, яке щось приховує

Луна: Я опинилася у темному лісі, а потім побачила дівчинку. Чимсь вона була схожа на нас. Тільки вона мала світле волосся та старий одяг. Який зараз уже не носять. Я подивилась на неї і вона мені сказала: "Ти ключ". І видіння закінчилось.

Венздей: Цікаво. У тебе є якісь варіанти, що означає це видіння?

Луна: Ні, але я не думаю, що це майбутнє. Чимось воно не було схоже на це. Невже я тепер можу бачити видіння які не означають майбутнє?

Венздей: Не знаю. Але якщо ти так певна, що це видіння не означає майбутнє, то виходить що справді можеш.

Запала невелична мовчанка.

Венздей: Сьогодні вночі я проберуся до тієї статуї, щоб роз'яснити мої здогадки. І...

Луна: Ти хочеш, щоб я пішла з тобою?! - сказала радісно ти.

Насправді ти любила порушувати правила. А ще тобі хотілося більше здружитися з Венздей.

Венздей: Я не примушую тебе це робити. Але якщо ти хочеш, то чому б ні.

Ти зраділа.

Луна: Ура! Дякую!

Венздей: Тільки не кричи. Нам не можна, щоб про це, ще хтось дізнався.

Ти затихла, але усмішка лишилась на обличчі.

***

Вночі тебе розбудила Венздей.

Луна: Дай поспати!

Венздей: Тобто я йду сама? Добре.

Ти різко розплющила очі. Через деякий час ти вже була готова.

Венздей: От так би й одразу.

Через деякий час вони дійшли до статуї.

Луна: І що тепер робитимемо?

Венздей: Давай обдивимося статую, може, щось знайдемо.

Луна: То ти кажеш, що той знак, що був на книзі, був на твоєму малюнку?

Венздей: Так. Нам треба дізнатися, що означає цей знак.

Луна: Дивись! Тут у книжці яку тримає Едгар По, щось написано.

Венздей підійшла ближче, щоб роздивитися.

Венздей: Справді.

Луна: Тільки тут написано загадками. І нічого не зрозуміло.

Венздей: Не шукай легких відповідей. Розгадка може бути дуже простою, тільки треба знати, що означають ці поняття.

Луна: Які поняття? Що ти маєш на увазі?

Венздей почала читати.

Венздей: Немає ні початку ні кінця. Не важко здогадатися, що це - коло. Тане на сонці це - лід.

Луна: А шукає філосовський камінь, це мабуть - алхімік.

Венздей: Саме так. Від нього плачуть - цибуля. Протилежність ночі - день. Є в кожному правилі - виняток. Квітка самосій - Іпомей. Усе підсолоджує - цукор. За два місяця до червня - квітень. Скривиться так, що не впізнати - лимон.

Венздей записала усі відгадані слова у блокнот, а потім підкеслила у всіх першу букву.

Вона усміхнулася. Таку ти її не щодня побачиш.

Луна: Що у тебе вийшло?

Венздей: Треба двічі клацнути пальцями.

Ти хотіла це зробити, але Венздей тебе випередила. Вона клацнула пальцями два рази, й статуя почала рухатися, й від'їхала у бік. Там з'явився прохід.

Луна: Нічого собі. Спрацювало.

Ви пішли через прохід. Почали спускатися по сходах, які вели в якусь кімнату. Під землею. Як раптом ти зупинилася, тим самим ледве не збивши Венздей. Твій погляд зупинився на одному фото яке висіло на стіні.

Луна: Венз, дивись! Це ж наші батьки!

Венздей: Чомусь я не здивована. Для мене це було очікувано.

Ви спустилися по сходах, і опинилися у кімнаті яка була схожа на бібліотеку. А на всю підлогу бів намальований знак, що ви бачили раніше.

Венздей: Нам треба знайти книжку.

Луна: Яку?

Венздей: Книжку в якій знаходиться друга половина малюнка.

Не задавши жодних запитань, ти просто почала шукати книжку.

Луна: Якісь особливі прикмети?

Венздей: Фіолетова палітурка, й знак з черепом на обкладинці.

Через деякий час тобі вдалося знайти цю книжку.

Луна: Знайшла!

Ти зрозуміла, що сказала дуже голосно. Але було вже пізно...

Темрява...

______________

У оголошеннях я казала, що опублікую частину завтра, але я недооцінила свої сили. Ось такий от приємний подаруночок))