Сестра Венздей

19. Сварка

На наступний день Венздей розповіла тобі, що сталося поки тебе не було.

— Серйозно? Мама виявилася вбивцею, а тато взяв вину на себе? Досить героїчно. Шкода, що я не пішла з тобою. Хотіла б я це все побачити, — сказала ти Венздей. — Й я не можу повірити, що в тебе нарешті з мамою гарні відносини.

— Сама не вірю, — ледь чутно відповіла Венздей.

Згодом батьки поїхали, й все було як завжди.

Через тиждень після того в кімнату різко зайшла Венздей.

— Щось сталося? — спитала ти.

— У мене є підозри хто може бути монстром. Треба закріпити це на дошку, — швидко відповіла Венздей, й підійшла до дошки на якій були фото, здогади й усе, що стосується цього розслідування.

Прикріпивши папірець з чиїмсь іменем, ти вирішила підійти й подивитися хто це.

— Ксав'є Торп?! — аж вигукнула ти.

Тобі страшно було уявити, якби він виявився монстром.

— Я бачила в його майстерні малюнки з цим монстром. Точніше, вся його майстерня була заповнена цими малюнками, — відповіла Венздей.

— Знову ходила без мене?

— Знову хочеш зі мною? Чому ти маєш розслідувати цю справу зі мною?

— Тому що я теж частина пророцтва! — обурено вигукнула ти. — Я теж була на тому малюнку, через який Рован хотів вбити тебе! Тому це моє діло також!

— Ти не мусиш лізти у такі небезпечні справи, — заперечила Венздей.

— З якого це часу Венздей Аддамс почала хвилювати моя безпека? Я так само як ти не люблю коли мене контролюють, й вказують, що можна робити, а що ні! Чи ти так поводишся лише тому, що ти старша?!

— Я не хочу наражати тебе на небезпеку. Але у твоїх словах є доля правди. Ти молодша, тож... Та спершу опануй себе, заспокойся.

— НЕ ВКАЗУЙ МЕНІ, ЩО РОБИТИ!

З твоїх очей потекти сльози.

— Луно, емоції це слабкість. Тому...

Та ти її перебила.

— Але на відмінно від тебе, у мене вони є!

Це було останнє, що ти сказала перед тим як покинула кімнату. А Венздей лишилась сама, вкотре питаючи себе, чи правильно вона зробила...