Сестра Венздей

16. Повернення до звичайного життя

Так пройшов тиждень. Нічого цікавого не ставалося, й тобі було дуже нудно. Напротязі тижня до тебе приходили Енід, Венздей і Ксав'є. Енід — розповідала тобі новини які сталися коли тебе не було. Венздей — здогадки про монстра й хто може стати його наступною жертвою. Й часом давала тобі почитати книгу яку ви взяли з бібліотеки. Й ти навіть знайшла там дещо важливе. Хоча це потім. Також до тебе часто навідувався Ксав'є. З ним ви балакали на різні теми. Часом через те, що він навідував тебе, він пропускав уроки.

Так минув тиждень. Й на превеликий подив, через тиждень тебе вже виписали. Сказали, що нога вже загоїлася.

Дивно, що так швидко. Але це добре, що я не пропущу батьківські вихідні.

Отож зранку до тебе прийшов Ксав'є.

— Привіт, вітаю тебе з одуженням, — сказав він.

Ти посміхнулась.

— Впевнений, Енід та Венздей будуть раді побачити тебе.

— Сподіваюся, — невпевнено проказала ти.

— Я хотів тебе спитати. Чи згодна ти сьогодні ввечері прогулятися зі мною? Відсвяткуємо, що тебе виписали. І я б хотів показати тобі одне дуже гарне місце яке недавно знайшов. Думаю воно тобі сподобається.

— Звучить заманливо. Я прийду, — відповіла ти.

— Тоді сьогодні о 20:00 біля входу.

Ти кивнула на знак згоди й попрямувала сходами до своєї кімнати.

Зайшовши туди на тебе налетіла з обіймати Енід.

— Луна, я так рада, що тебе виписали! Я так скучила за тобою!

— Але ж ти приходила до мене кожен день.

— Але це не те саме, що бачити тебе завжди! — заперечила вовчиця й обійняла тебе сильніше.

— Енід, ти мене задушиш!

— Ой, вибач. Я не хотіла. Слухай, а може в честь цього прекрасного дня, сходимо кудись погуляти ввечері? — запропонувала Енід.

— Вибач, Енід. Я б пішла, але мене Ксав'є запросив сьогодні на прогулянку ввечері, — відказала ти.

Ти думала, що вона засмутиться, та вона навпаки зраділа.

— Ксав'є запросив тебе на прогулянку?! Здається у нас буде нова парочка!

— Енід, ми просто друзі!

— Все ще попереду, — підморгнула Енід.

— Луно, я теж тут знаходжусь, — без емоційно нагадала про себе Венздей не відриваючись від друкарської машинки.

— Вензді! — кинулася ти до сестри.

Венздей до тебе приходила рідше, тому ти дуже заскучала за її моторошним обличчям позбавленим усмішки кожного ранку.

— Я тебе просила так мене не називати, — відповіла Венздей маючи на увазі «Вензді».

— Вибач. За цей час ти щось довідалася про цього монстра?

— Нічого. Зовсім. Я так розумію, ти так?

— Коли ти принесла мені в палату ту книгу, я де що дізналася, — сказала ти.

— І що ж? — запитала Венздей вже повернувшись до тебе.

— У хайда, є свій хазяїн який контролює ним, й виконує всі його накази, — відповіла ти.

З обличчя сестри, ти подумала, що Венздей, це вочевидь зацікавило.

— Значить ми шукаємо не тільки монстра, а й його хазяїна... Що ще там пишуть?

— Нічого, — відповіла ти. — Я обдивилася усі сторінки, ніде більше не було написано про хайдів.

— Головне ми дізналися. Я вже навіть починаю де кого підозрювати...