Сновидиця

20.)-побути дитиною.

New West - Those Eyes (sped up)
______________________________
Після розповіді Енід я як завжди балконами поволі прямувала до кімнати у яку ходжу не рідше, ніж у свою і кімнату Енід. По дорозі я обдумувала як би вибачитись..
Я постукала у вікно. Майже одразу двері відчинились..

Кс.-привіт!
М.-привіт..
Кс.-що там твій хлопець?
М.-не смішно... я прийшла вибачитись.. я чесно тоді не контролювала себе.
Кс.-та усе добре, не бійся
Казав він обіймаючи мене. Я не заперечувала.
М.-навіть не віриться що це твій останній рік тут.. у Неверморі...
Кс.-так, це, звісно, сумно..
М.-а мені ще рік треба буде вчитись.. але я думаю піти раніше.
Кс.-і не думай.
М.-а я подумаю..
Кс.-що з Енід буде?
М.-Аякс теж у цьому році випускається. Вона теж забиратиме документи. Бьянка теж у цьому році випускається...
Кс.-і що?..
М.-я не хочу тут залишатись сама... тим паче що наступний рік у мене йде як додатковий..
Кс.-звісно, ти роби як хочеш, але я б радив тобі залишатись..
М.-а я буду робити як хочу. Тим паче що будинок у мене є.. я його продам і куплю квартиру у Нью-Йорку..
Кс.-навіщо?
М.-щоб до тебе ближче бути..

Він не став відповідати. Я теж не знала зо ще можна казати. Це був лютий, і далі рік йшов звичайно, і ось, настав травень...

М.- аж не віриться що це останній місяць і Неверморі.. усе стало таке рідне..
Ен.-та так! Я не уявляю як житиму без тебе.. будете на море приїжджати, і в гості!..
М.-добре, добре!.. І на весілля нас запросіть..
Ен.-ну ти дурненька? Яке весілля.. у нас звісно все серйозно, але заміж я іще не готова!..
М.-тц, а так хотілось..
Ен.-нам пора на уроки..
М.-ти права.

Надворі було 21 травня, місяць минав швидко, і від цього було боляче. Я хотіла ще побути тут. Побути дитиною. Хотілось плакати за цим чудовим місцем щодня, і я хоч ще і не поїхала звідси, але вже сумувала. Було сумно, але сам факт того що я буду не одна у великому місті давало мені надію. Надію пробитись в люди. Мої роздуми перервав стук у двері балкону:

Кс.-можна?
М.-заходь..
Кс.-чому ти така сумна?
М.-розумію що це все скоро закінчиться.. так не хочеться звідси їхати..
Кс.-я тебе розумію.. але в тебе є я, ти вже будеш не одна, нас двоє, і це те, що важливо.
М.-ти правий.. все буде добре.
Кс.-доречі, у мене є для тебе подаруночок..
М.-в честь чого?
Кс.-в честь 5 місяців..

Точно. Як я могла забути..

М.-ти так будеш щомісяця мені подарунки купувати?
Кс.-ну так, а що?
По моєму лицю поповзла посмішка, а очі хоч і стомлено, але заблищали. Хлопець не міг цього не помітити, і просто посміхнувся мені у відповідь. Я встала зі стільчика, підійшла і обійняла його. Ми так стояли ще хвилин 5. Тоді я легенько, не нав'язуючись поцілувала його у чоло. Це вже була як наша фішка. Я стояла і дивилась у вікно в обіймах сильних рук хлопця. Була субота, світанок, 21 число. Число, яке вже ніколи не зможе бути просто днем. Мені хотілось стояти так вічно, доки ноги не почнуть гнутись і падати він стомлення і болю. В кінці кінців, ми сіли, він сперся на стіну, а я на нього. Ми просто дивились як червоне сонце підіймалось з-за лісу і говорили якусь милу дурість. Але всьому приходить кінець. Ми ще посиділи зранку, а потім я пішла до Енід.

Ен.-захоодь!
М.-привіт..
Ен.-привіт!
М.-ти куди така задоволена йдеш??
Ен.-з Аяксом на прогулянку, він зараз зайде за мною!
Почувся стук у двері.
Ен.-це він!! Відкрий двері, будь ласка!..
Я відкрила двері
А.-а я за Енід прийшов..
М.-а я зрозуміла, зараз хвилинку вона вийде. Якщо з нею щось станеться..
А.-знаю, знаю! Очей з неї не спущу..
М.-ти, головне трусів з неї не спусти, мг.
Енід агрессивно кинула у мене подушку
Ен.-МАРЬЯМ!!!!!.....
М.-кажу як є.
Я відійшла від дверей і в них вишла Енід. Я попрощалась із ними, закрила кімнату і пішла балконами до себе. Тоді я зібралась і вийшла гуляти в ліс. Сідало сонце, я йшла у кімнату. Все було добре. Так швидко минула субота.. мене накрило спогадами, як ми всі грали у щось, як змінила моє життя остання гра. Чи буде воно як раніше? Чи буду я сидіти в інтернаті як пташка у клітці? Цього я боялась більше за смерть. Я поклялася собі що мої діти не знатимуть цього. Як це, бути дивним серед нормальних. Бути пригніченим. Обезціненим. Я намагалась про це не думати, і в кінці кінців заснула. Цього мені хотілось найменше.