Кар'єра чи Кохання?

18. Повторимо?

22 вересня 2021 рік
День

Страх почав підступати все більше та більше, навіть алкоголь не міг заспокоїти мене. Пальці на руках, волосинки на тілі, все моє тіло почало труситися.

Єдине, що лякало мене більше, ніж те, що хтось хоче вибити двері до мене — це моя скажена посмішка.

Мені подобається страх, подобається бути жертвою чогось страшного, саме тому я дивлюсь на це з піднітими догори кутиками губ.

Чхати я хотіла на той факт, що вся трусилась і стояла в самому рушнику. Випивка тут нідочого, бо справжня Мішель Харріс зараз, саме така вона.

Слабка, імпульсивна, скажена та водночас смілива, розумна, врівноважена, але перша сторона мене перемагає, на жаль.

Все моє нутро казало: «Обороняйся! Візьми хоча б зубну щітку, щоб всадити її ворогу в груди», але я зробила геть по іншому.

Відкрила двері, відкрила себе і поставила одразу хрест на собі.

— Слава Богу... Ти жива?

— Тобі на війні прострелили мізки? - моя інтуїція вже вкотре не підводить, бо за клятими дверима стояв Деймон... З пістолетом. — Байдуже.

Дійсно байдуже, що я оголена перед ним, адже залізла у ванну в якій трохи охолола вода, а перед цим, звісно, зняла тонку тканину і була відвернута спиною до нього.

Обожнюю алкоголь за те, що робить мене розкутою і ненавиджу, що робить мене відвертою.

— Ти, бляха, під кайфом. Тебе ледве не вбили! - кричав він.

— У тебе є травка? - до цього я не здогадалась і не хотілось все одразу, проте запам'ятаю, що десь в цьому гігантському будинку є марихуана чи щось типу неї.

— Дура. - дулом пістолета почухав собі потилицю і паралельно дивився на мене своїми прозорими очима. — Тебе могли...

— ...Вбити. - закінчила замість нього та відкрила ще одну пляшку, проте не встигла зробити навіть маленький ковток, як в руці стало порожньо.

— Достатньо. У тебе через декілька годин співбесіда, а ти в хлам. - його очі пробігли через усю кімнату і зупинились на моїх очах. — Як ти після стількох літрів не валяєшся без свідомості? - саркастично вимовив.