Кар'єра чи Кохання?

14. Інша людина.

З щоденника Мішель Харріс.
Запис датований: 24 лютого 2017 рік

Вже вкотре я приїжджаю до своїх улюблених старих батьків і до нього... Чесно кажучи, не знаю, що відбувається між нами, але вже пройшов місяць після того, як ми кохалися.

Чи закохалася я в нього? Скоріше закохалася в ту ніч, коли він переймайся мною, цілував, обіймав, був моїм. Настільки чутливо все відбувалося, що ці дотики я запам'ятаю на віки вічні.

Його запах, опухлі губи, мозолисті руки, чорт. Треба припинити ідеалізувати цього чоловіка.

— Мішель, до тебе прийшли. - крикнула бабуся вириваючи мене з думок.

— Хай заход... - повернула голову до дверей чекаючи на гостя.

— Харріс, нам треба поговорити. - на порозі стояв Деймон в прозорій сорочці, злегка оп'янілий і зі скуйовдженим волоссям на голові. Ніколи не називав мене по прізвищу, хіба що тоді, коли був злий.

— Що?

— Немає часу. - взяв мене за руку, вже не так ніжно, як тримав мене місяць тому та швидко вивів з будівлі поки нас ніхто не побачив.

— Відпусти! Що, бляха, з тобою? - темноволосий взяв цигарку та швидко закурив.

Я вивільнила свою руку, а він присів на лавку розставляючи ноги і опираючись ліктями на коліна. Почав куйводити свої пасма, він нервується? Напевно, що так, адже ніколи не курив.

— Я їду звідси. Надовго. - пауза. — Назавжди.

— Ти впевнений? - очі поволі стали вологими.

— Я мушу, ти ж знаєш. - його бабуся українка і нещодавно вона померла від рук російських. Ця жінка багато, що значила для нього, тому готовий помститися заради неї і я це розумію.

— Я ненавиджу, розумієш, ненавиджу їх! Вони вбили її, людину, яка виховувала мене все життя. - Деймон був в істериці, його голос охрип, а з очей потекла сльоза. — Потім... З'явилась ти. - моє серце забилося. — Гадав, що все минеться, проте марно. Вибач.

— Ні, не вибачайся! Я приїду до тебе, чуєш, приїду! - між нами не було пристрасті, між нами була підтримка та міцні обійми, яких ми потребували.