Кар'єра чи Кохання?

9. Поб'ємося?

З щоденника Мішель Харріс.
Запис датований: 6 липня 2016 року

Був понеділок, початок важкого тижня. На щастя, були канікули та мій дідусь не захотів, щоб я нічим не займалась, тому записав мене до тренера.

— Дідусю, будь ласка, ще два дні відпочинку і все!

— Онучку, ти вже й так відпочиваєш, бо знаходишся тут. - влучно. — Тим паче, безпека для дівчини, для тебе є важливим в житті.

— Ти мене віддав на секцію рукопашного бою, правильно?

— Вірно! Індивідуальне заняття з найкращим тренером!

— Мені вже скоро 20, а ти все одно приймаєш рішення за мене. Ти б міг сказати та я сама записалась.

— Знаю, але мені ж хочеться допомогти тобі. Дозволь. - він підійшов до мене та міцно обійняв.

Мій дідусь має свої власні ресторани і навіть в такому віці не здається, хоче продовжувати жити, адже по його словах: «Робота - це життя». Заробляв він дійсно багато та завжди давав мені кругленьку суму грошей, щоб я зберігала їх на майбутнє.

Матері дідусь теж давав, адже це його донька, але з кожним роком, з кожним місяцем все менше та менше, тому що гроші йшли не на користь особисто їй.

Нещодавно вона втрапила у в'язницю, тому моєму діду потрібно було добре постаратися, щоб її звільнили. Причина була така: п'яна матір пішла в магазин та почала бити увесь алкоголь, який тільки попадався їй на очі. Уявляю, як йому соромно за цю ситуацію.

— Бабуся приготувала твої улюблені млинці з шоколадом. Ходімо! - у них не було домогосподарки, хоча дідусь не раз просив бабусю, але та відхиляла цю пропозицію. Вона любе свій будинок і готова в любому віці прибирати його та готувати їжу для людей, яких любить.

— Добре!

***

— Стоп! Хух... Перерва. - ковтала повітря, адже цей тренер вимагав більше, ніж вимагав дідусь, коли ми з ним займались.

— Ясно, проблеми з дихалкою. Це було очікувано. - чоловік старший приблизно на 5-6 років почав щось казати в мій бік.