Мафія або випробування на життя

30 чи подорож в минуле

- Твоя кімната тут.
- Чому моє ліжко не можна поставити біля ліжка Майкла?
- Немає місця хіба що на балконі, але не думаю що тобі сподобається ливень.
- Тоді дай нам більшу кімнату.
- Сама найбільша це кімната під назвою "зал" думаю наші сусіди не переживуть ваших нічних пісень.
- Ей! Що я тобі зробила?
- Серйозно?
- Якщо це чер....
- Дівчата як на щот вечері на вулиці? Хлопці поставили мангал і думаю що дощу не буде.
- Стейсі ?
- Ні, я не люблю комарів і мурах.
- Добре тоді до завтра.
Ми вийшли з дому і я зрозуміла що це був розіграш.
- Це була твоя ідея?
- Я просто теж не хочу бачити їх в обнімку голими на дивані.
- То в нас не буде шашлику?
- Я не знаю чи є тут мангал.
- Є і можна розставити лежаки які стоять в гаражі.
- Тоді клич всіх і хай ріжуть м'ясо і рибу.
- Вони в кімнатах?
- Ні вони грають в покер на кухні.
Завжди ненавиділа свою фантазію, як тільки я лишалась одна то в моїй голові появлялись думки про все що змінилось, а по нармальному це називається оцінювання життя і як воно міняється з часом, люблю оцінювати не тільки людей,але й себе це те що допомагає заспокоїтись, якщо не згадувати про близьких мені людей. Були б ми досі однією сім'єю навіть через те що мафія з часом могла розпастись? Незнаю, кожен давав присягу про вічну відданість, але це не відміняє те що їх це ламало: вбивства, переживання, погрози і стрес. Останній раз я була на цьому острові 5 роки тому і це було через святкування нового року, ми сиділи на Віллі і розмовляли про мрії, мафію і бізнес тоді я в перше пожартувала про те що помру сама перша, в мене були проблеми з серцем через мій графік і роботу. Мені лікарі не давали і пів року, говорили що помру від недостатності і так дальше, але нажаль за все моє життя ще не було чогось щоб забрало життя. В мене просто не було шансів на спокійне життя і дитинство, а в них було все про що я могла мріяти: батьки без кримінального життя, вибір і мрії... Але все що я так прагнула і все що я бажала змінити зараз це те що мало статись зі мною, а не з ними, вони на моїх очах сіли в ту машину і сказали що побачимось вже на базі. Зі мною був Антоніо тільки ми вижили. Через годину після цього  живими я їх не бачила, в моїй машині був жучок який підставили свої ж люди, звісно я відповіла тою ж монетою, а коротче то вони згоріли живцем в машині з такими ж номерами і маркою.

- Ей Босс, що з тобою?
- Задумалась, скоро будуть відбирати новеньких на пости снайперів.
- І що тут думати! Даєш їм в руки АК-47 нової моделі і все.
- А як ж теорія?
- Мушка і не рухатись під час стрільби?
- Хто тебе вчив якщо ти не знаєш позиції і що під час вистрілу з АК-47 треба не забувати про прицільну планку?
- Мене вчив твій батько і він людина без стратегій.
- Зрозуміло, але ні, ми більше не використовуємо Автомат Калашнікова.
- І що зараз використовують твої охоронці і піддані?
- Baretta 92- це найкращий пістолет за все моє життя.
- Серйозно? Так банально.... Вони ж старі як світ.
- Я переробила їх корпус і деякі деталі тому на моїй фабриці виготовляють тільки новий Baretta 2000.
- Звучить як мітла з Гаррі Поттера.
- Ха-ха-ха дуже смішно цей пістолет в моїх руках і без прицілу може рознести твою голову.
- Вірю.
- То шашлик чи Риба?
- Не знаю запитай в всіх що вони хочуть, а краще просто зразу готуйте все.
- Зрозуміло ти звісно допомогла.
- Чому зразу не взяла Американські?
- Воу ви так переводите тему з пістолетів на рибу що мене зараз стошнить.
- Де Стейсі?
- Та вона в кімнату сказала що боїться комарів.
- Тоді я піду до неї хорошого вечора діти.
- Ні тат вона просила передати щоб її не тривожили.