Нехай поцілує старший дружба дружку

💋Preparing💍

— Ла-ла-лай, ла-ла-лай~ - сьогодні у Мінхо на диво гарний настрій, що особливо насторожує.

  По дорозі в магазин усі посміхалися йому, касир навіть побажав гарного дня. На необхідні продукти була знижка. Чорна кішка, побачивши його, змінила свій напрямок. На порозі знайшов гроші. Небо було безхмарним, сонце світило не надто яскраво, вітер не надто сильний. Чим Вам не ідеальний день?

  Зараз по старому радіо, залишеному від батьків, грає улюблена пісня, тож Лі зовсім не соромиться горлати на всю квартиру під час приготування обіду. Сусіди вже почали стукати по стінах і стелі, та Хо не зупиниться, навіть якщо це останні хвилини його життя.

  Підлива до рису пропахла на всю кухню, від чого хлопець обімлів і приліг головою на стіл, щоб розслабитися. Так, сьогодні безумовно релаксний день. Навіть лаятися не хочеться, просто заснув би.

  Мріям не судилося здійснитися, бо з іншої кімнати раптом задзвенів телефон. Мабуть, це й на краще, а то згорів би до холери разом із каструлею.

  Хлопець підійшов до смартфона з чохлом із Хеллоу Кітті та підняв його. Він примружився від різкого світла й розгледів маленький підпис. "Банкомат" – ось що там написано. Ідея Синміна, тож без питань. Узявши слухавку, Лі почув знайомий голос.

— Мінхо, друже, давно не бачились! - дівчина з того боку радісно вигукнула.

— І справді, минулого місяця, Айен, - сухо відповів Хо, - і як ти?

— Знаєш? Прекрасно, - хлопець відчув, що вона усміхається й ледь не стрибає від щастя, навіть не бачачи цього, - стосовно цього й дзвоню, - Ян сказала це дивним тоном.

  Від цього Мінхо вдавився повітрям і почав кашляти, стукаючи по тумбі, що стояла поруч. Його коти позбігалися на звук і голосно занявкали.

— Та я ж ще не встигла нічого сказати! - Чонін ляснула себе по лобі, дивуючись сьогоднішній емоційності Мінхо.

  Зазвичай, усе, чим він займається при зустрічах – із кам'яним обличчям зиркає тобі прямо в душу й інколи відповідає коротким "ага". Інколи свариться, інколи лається, але то таке...

— То ти ще довго? - вона зачекала, доки на тому кінці стихне, - Отож... - дівчина й сама затихла, вона нервово перебирала пальцями й кусала вуста, - Ми з Чанбіном... Одружуємося.