Нехай поцілує старший дружба дружку

У ліс?

— Пане, прокиньтеся! Ви мене чуєте? Прокидайтеся негайно!

  Крізь привідкриті очі Джісон прогледів смужку світла, що різко засліпила. У вухах паскудно шуміло, у голові паморочилося, обличчя свербіло, проте мотор автівки нестерпно гудів. Ох, що ж сталося? На тремтячих ліктях він, з хрускотом кісток, припіднявся й повільно протер очі, прислухаючись до глухого стукання у вікно, яке супроводжувалося криками божевільного. Що він хоче? І без того на душі не солодко, ще цей чоловік примахується. Ніби нормально припаркувався...

  Хлопець нехочучи натиснув кнопку вгорі, і вікно потихеньку відсунулося вниз. Чоловік по той бік мав доволі переляканий вигляд, а Джісону залишалося лише наївно кліпати, чекаючи пояснень.

— Господи-боже-мій! Яке ж щастя, що Ви живі, - незнайомець швидко крізь отвір засунув голову в салон авто, і тепер роздивлявся вимучене й розпухле обличчя Хана якомога ретельніше.

  Джі ж просто істерично засміявся. Йому й справді було смішно з таких здогадок, але от тільки мозок ще не відійшов від учорашнього.

— Перепрошую, а що взагалі відбувається? - ледве вимовив він.

— Що..? - чоловік витріщився на нього з таким виразом обличчя, ніби Джісон тут перебуває у стані агонії, а той не має жодного уявлення про те, що з ним робити. Хлопець спокійно порухав своїми руками й ногами, перевіряючи свій фізичний стан, але виявив лише біль у плечі, який отримав через незручну позу для сну. Та ні, все ніби нормально – ще поки не помирає. - Пробачте, звісно, але Ви щойно мали такий вигляд, що мені здалося, що скоро сконаєте. Не кожного дня бачиш знепритомнілу людину в салоні задушливого авто. Я вже навіть хотів швидку викликати.

  Хан задумався, при цьому настільки випавши зі світу, що незнайомець заходився трусити його, повертаючи до свідомості.

— От бачите: з Вами точно не все гаразд! Гайда я відвезу вас до лікарні!

  Джісон перелякано вдихав і видихав повітря та намагався розібратися з наступною своєю відповіддю, адже одне неправильне слово може ув'язнити його в вічні походи до психологів.

— Н-ні, - затнувшись, він криво всміхнувся, - усе точно гаразд, я зараз самостійно доберуся додому й відпочину трохи. Дякую за турботу.

— Ой, справді? - незнайомець якимось чином заліз у машину й сів за кермо, а на жалюгідні намагання Хана вийти з очманіння й сказати хоч слово, лише підніс угору долоню. - Скільки пальців я показую?